Десять книг

Поділитися

Попросили написати про десять книжок. Не знаю чи буде їх тут десять, але спробую пригадати.

1. Шевченко — Катерина. Найперша книжка з якою я познайомився. Ні я її не читав. Мама розказувала, що тато читав мені її як колискові чи казки на ніч, коли гойдав мене щоб я засинав.

2. Михайло Стельмах — У бобра добра багато. Вже не пам’ятаю що там, але назву і обкладинку пам’ятаю дуже добре.

3. Носов — серія про Незнайка. Я там більше малюнки переглядав після мультиків, але здається трохи і читав.

4. Казки. Різні і багато. Тато виписав був цілу серію з різних казок. Половина прийшла, половина ні, але перечитував по декілька раз. І ангглійські народні казки і українська і казки з-за грат, навіть в 5-7 класах.

5. Джеральд Даррел — Моя сім’я та інші звірі. А також стара підбірка журналів Юннат. Дуже повчально про тваринок і рослинки, перло мене тоді таке.

6. Рафаель Сабатіні — Одіссея капітана Блада. Плюс Дюма з Мушкетерами. Був такий час коли читав про піратів, моря, Францію, мушкетерів.

7. Артур Конан Дойль — Пригоди Шерлока Холмса. Все банально, задали читати в школі якісь розповіді, перечитав всі томи. Далі були книжки щось типу «Занимательная математика» з задачками, головолмками, шифруваннями. Навіть придумував свій шифр. Після Холмса взявся за детективи. Рекс Стаут з його Ніро Вульфом — поціновувачем стейків та орхідей. Краєвський з Мокком і Попельським, котрий в одній з його книжок приїжджає навіть до мене до Ходорова.

8. Дитяча радянська енциклопедія. Том 2. Там якраз було про математик, фізику і хімію, а також журнали Наука и Жизнь, котрі читав я з кінця здебільшого рубрики «Маленькие хитрости», БИНТИ (Бюро иностранной научно-технической информации) та «Программирование на микрокалькуляторя»

9. Едгар Аллан По — оповідання. Така товста зелена книжка, котра включала в себе одразу ж два томи була перечитана не раз.

10. Чехов, також оповідання

11. Булгаков — Майстер і Маргарита. Історія також проста, для зарубіжної літератури треба було прочитати, я взяв її в колєги однокласника і потім ще років три-чотири брав її в нього перечитувати. (Ростику, стоїть на поличці, давно її не читав, при нагоді поверну назад :))

12. Прохасько — Порт Франківськ та ФМ Галичина. Майкл подарував тоненьку брошурку Порт Франківська і сказав «тобі має сподобатись». Сподобались.

13. Яцек Хуґо-Бадер — Біла гарячка. Купив після його фільму про шахтарів на Донбасі. Полюбив польський художній репортаж. Шабловських і їх ПНР, Щигела з Ґоттлендом.

14. Хакслі — Прекрасний Новий Світ. Ну і Ферма тварин Орвела (1984 не читав).

15. Курт Воннеґут — оповідання.

Хотів спробувати зробити це все якось в хронологічному порядку, але якось не дуже вийшло. Ну і я все таки поціновувач більш коротких форм в літературі: опрвідання, пости в фейсбуці, твіти. Не знаю нащо воно вам знати, але вже як сказали написати, то й написав.

Не переїдайте

Поділитися

Про вброси і вихваляння «свіжої крові» в політиці. Їх треба як мінімум двічі пропускати через фільтр. Зараз лайно і сиропи ллються з обох рогів кози Амальтеї.

Переїдання шкідливе для здоров’я. Їжте маленькими шматочками, ретельно пережовуючи інформацію. Не соромтесь випльовувати гадість. Влаштовуйте розвантажувальні дні.

І головне, якщо ви все ж таки з’їли якусь гидоту і вас плющить, не розкидайтесь залишками по фейсбуках і твітерах.

Раннішня проповідь дієтолога Петра завершена.

Я б заборонив…

Поділитися

Я б заборонив письменників. Вони завжди бентежать людей. Вносять в їх мозок сумніви і непорозуміння. Напишуть щось таке, а ти потім думай що мав на увазі автор. Ніби й несуть благу вість, а люди беруть то й трактують по різному. Письменник завжди перебільшить, вигадає, переінакшить. І потім ж через то люди між собою сваряться,ворогують.

Я спочатку думав взагалі заборонити книжки, але потім зрозумів, що серез них є корисні. Кулінарні рецепти, наприклад, чи підручники з БЖД. Там все просто написано: «змасти пательню олією, розбий два яйця, додай щіпку солі, дрібку перцю, розмішай і смаж поки не пригорить», «не пхай свої пальці під різак — відріже!». А там письменник вигадає що герой був вдягнутим в синю сорочку і чорний капелюх. І мєш вже фракції що між собою сваряться: «Всі герої мають вдягатися в синю сорочку», «синя сорочка символізує смуток героя і через те він прагне змінити світ», «герой просто дальтонік і тому найкраще сприймає відтінки синього», «чорний капелюх не менш важливіший від синьої сорочки», «чорний капелюх домінує над синьою сорочкою і є основною ознакою героя». Буває доходить і до бійки. Все ж таки треба заборонити письменників.

А поки не заборонив — читайте!

Про критику

Поділитися

Є така штука в людей, що коли хочуть когось «попустити», то вдаються до таких дуже низьких прийомів, як перекручують прізвище, висміюють зовнішність. Тобто звертають увагу на речі котрі не при ділах.

При чому це робиться як до людей достойних критики (Путін, Янукович…) Замість того щоб казати, що вони брехуни, крадії і вбивці, кажуть що карлики, жирні і так далі.

Так і до людей, до котрих нема до чого більше причепитися (Яценюк, Семенченко) — не серйозне лице. Так в нього за то такі величезні сталеві яйця, що переважать масу всіх фейсбук-експертів разом взятих.

Що хотів сказати, якщо хочете критикувати, то критикуйте конструктивно.Супер Семенченко

#IceBucketChallenge

Поділитися

Пам’ятаєте минулі два тижні та й зараз ще, всі обливалися холодною водою і жертвували кошти. Навіть, я обливався

Існують полярні думки стосовно флешмобу, одні підтриують, другі засуджують, проте це дурачення допомагає привертати увагу до проблеми і більше людей готові приймати етафети і жертвувати кошти. Свій коментар стосовно теми, я розказав телеканалу ZIK? сюжет з 16 хвилини

Щоб нагадати це все пішло з Америки, там жертвували кошти на дослідження хвороби ALS (Аміотрофічний бічний склероз)
За 30 днів вдалося зібрати більше 100 мільйонів доларів
А тут Стівен Гокінг, в котрого така хвороба також приймає виклик в ‪#‎IceBucketChallenge‬

Місто Гріхів: Сила — крихка річ.

Поділитися

Виходячи в четвер з кінотеатру, я написав в себе в фейсбуці:

Місто Гріхів поглинає тебе, засмоктує як в трясовиння, перемелює як в жорнах. Ти чуєш хрусткіт. Це ламається все добре що залишилось в тобі натикаючись на твердь спокус в падінні у безодню гріха.

Lviv_oldP-125-copy_S

Фільм дуже добрий та атмосферний. Добро і зло тут дужу чітко поділено чорними та білими кольорами. Так, хороші хлопці теж інколи роблять погані речі, але правду треба інколи виборювати й кулаками.

Нуар надає кожному характеру насиченості та концентрації. Чоловіки увібрали в себе міць, мужність. Вони п’ють віскі, курять сигарети, оточені жінками і товчуть всім пики. Злочинці — підступні, брехливі, не гребують жодними методами щоб досягти мети. Жінки — вишукані, навіть зі шрамами. Є такі заради яких варто вбивати, ті, котрих варто вбивати і ті, заради котрих можна і вмерти.

В місті Гріхів все просто. Ти наодинці сам зі собою, в тебе можуть бути тимчасові спільники, але загалом ти сам. Поліція вся корумпована, влада — суцільні бандити. Слабкі тут не виживають.

Загалом вийшло достойне продовження першої частини. Подивитися можна в Планеті Кіно (сеанси 13:00, 17:45,19:00, 19:45, 21:00, 21:45, 22:30, 23:00, 23:45)

«Я за тебе воював, балабанана»

Поділитися

В маршрутку заходить тіп з паличкою, пропитих лицем, захрипшим голосом і починає: «Люди добрі!… Слава Україні!… І… Слава Ісусу Христу! Я приїхав з війни… Ми за вас воюємо… Держава нам бреше… Мені 50 років… Прострелена нога, я приїхав інвалідом, тільки з медінституту… Допоможіть хто скільки може… Я на горівку не збираю…»

Люди починають передавати по гривні, по дві, але «пасажир» не йде і починає нову історію. І головне не жалісним, а таким наказовим тоном, що всі йому тут щось винуваті: «Я плачу, жінка плаче, не знаємо чи син вернеться… Ми за вас стоїмо… Осебенно звертаюся до мужсої статі, мужики, помагайте чим можете.»

Знову передають п’ять гривень, водій просить вийти «солдата», бо має їхати. Той не задоволений заробітком йде геть і на кінць щось говорить. Та його язик не справляється з тим завданням і виходить щось типу «балабанана».

Статистика по соцмережах в Львівській області, літо 2014 року

Поділитися

За даними Пошуку у блогах Яндекса, на початок літа 2014 року у ВКонтакті, Однокласниках, Фейсбуці та Твіттері зареєстровано понад 40 мільйонів українських акаунтів. Детальнішу статистику можна почитати в дослідженні.

Стосовно Львівської області, то область є другою по кількості користувачів українського фейсбуку, третьою за користувачаси вконтакті, і шостою за користувачам однокласників і твітера. Якщо брати дані Державного комітету статистики, то Львівщина є п’ятою областю по чисельності населення. (сьомою по кількості міського населення і першою по кількості сільського).

Загалом розподіл користувачі по соцмережах на Львівщині виглядає так: ВКонтакті — 2,34 млн., Однокласники — 695 тисяч, Фейсбук —237 тисяч, твітер — 22 тисячі.

Кількість користувачів соцмереж у Львівській області, літо 2014

Продовження

Який борщ, зараз війна!

Поділитися

«War is peace. Freedom is slavery. Ignorance is strength.»
George Orwell

Забув де і коли, але одна північна країна розпочала війну, проти свого сусіда. Набагато меншої за територією, проте дуже сильної за духом. Та й та, північна країна вела війну дуже хитро, її солдати поскидали свої барвисті форми, шапки з кокардами, перевдягалися в одяг місцевих селян, стояли за ними і стріляли з луків по вояках, тої меншої країни.

З усіх країв до кордону потягнулися люди для захисту. Хто міг, брав меча в руки, хтось допомагав з обладунками, хтось підковував коней. Але всі жили в постійному страхові та небезпеці, що Північ все таки піде ордою.

Люди втомлювались від напруження. Колись ясні та веселі лиця ставали пісним та сірими. Листи з дому до лицарів більше не пахли материнкою та м’ятою, а були мокрими від сліз. Читаючи їх, солдати так само сумували й плакали.

Поети, музики, лицедіїї не були таким сильним як ковалі, не підковували коней, допомагали вантажити фіри з продуктами на фронт, підшивати одяг. Вони бачили як сум пробирає міста, як від нього стає сиро і холодно. Вони збиралися на площах і пробували трохи розрадити людей. Співали пісень, жонглювали вогнем. Люди дивилися, хтось навіть усміхався, але повз проходили ті, хто кричав «не на часі», «вони тут сміються, а в країні війна». З часом таких людей ставало все більше, люди соромилися, замикали і переставали ходити на площі.

Кажуть, що навіть, одного разу, мама спересердя крикнула сину, що просив її дати пообідати: «який борщ, зараз війна». Але не ручаюсь, що то була правда.

Моралі в казці не буде. Думайте самі.

До лампочки

Поділитися

Коли я жив на Пасічній зі мною на поверсі жило ще два сусіда. Один інженером працював колись на ламповому заводі. Андрій Носов, здається так його звали. Такий високий, середньої тілобудови, сивий, завжди в піджачках ходив і сорочках. Купляв Високий Замок по четвергах і перечитував його на лавці біля під’їзду в окулярах. А другий Степан, або вуйко Стьопа, як його всі кликали — сантехнік з ЖЕКу. Повнуватий трохи. Спортивки, шльопки і футболки з секонду. Любив завжди з сусідами поговорити, позачіпатися до жіночок біля під’їзду і випити.

Так от доволі часто, десь раз на два місяці, на поверсі ставало темно. Або горіла лампочка, або її хтось викручував. Ніби й дрібниця, але ввечері як відкривати двері не видно, та й за сходи зашпортатись можна. Інколи її міняв ЖЕК, але інколи це минав тиждень-півтора. Тому я купив додому трохи лампочок, щоб міняти оперативніше.

Носов, коли я бачив що міняю лампочку, завжди критикував: «Нащо ти то робиш, то має ЖЕК робити, дурно свої гроші тратиш, і так за пару тижнів згорить чи хтось вкраде» — говорив він. Потім дивився зневажлививм поглядом, пхикав від злості, що я дурний нічого не розумію і йшов до себе додому.

Стьопа ж навпаки, завжди хвалив мене, казав що молодець, що все правильно роблю: «В ЖЕКу, зарплату затримують, дворніки от самі свої жилєти вдома перуть, а то ж порошок, гроші. Але ти молодець! От ви, молоді, наведети порядок». Плескав мене по плечу, усміхався і йшов до себе додому.

Крім мене лампочки на поверсі не міняв ніхто.