Після дощу

Поділитися

В нічному повітрі після дощу ховаються безліч історій, котрих не видно під сліпучим денним сонцем. Весь шум дня затихає, залишається лише щось справжнє. Краплі минулого дощу, що запізнюються і спадають з даху та листя дерев. Легкий, прохолодний вітер, поодинокі звуки проїжджаючих в далині машин. І балкони навпроти.

От зараз з одного такого видніється червоний маячок від папіроси, що ритмічно рухається то вгору то вниз і долітає чиясь персональна трагедія:

— І як мені за ті вісімсот гривень прожити?

— …

— А мені треба за хату заплатити, їсти купити, вбратися щось…

— …

— Один місяць так, а решта?

— …

— Бо то треба було тут, блять, сидіти і ходити на роботу. А не там, блять, сидіти…

— …

— Дитина твоя немає нічого, ніяких ігрушок…

— …

— Та не мені то, курва, пересилай, а дитині…

Далі вогник зник. Вікно заскленого балкону закрилося і були знову лиш запізнілі каплі дощу, що поки не встигли долетіти до землі. І все те говорилося, тихо, спокійно, без надриву. Так, щоб ніхто не почув. Але нічне повітря після дощу, воно таке підступне, розносить все, навіть шепіт.

Мовний банан

Поділитися

— Цей банан з’їмо ми, або ніхто!
— А почему вы его не едите?
— Та ми не голодні і взагалі то не любимо бананів.
— Извините, но ваш банан уже начал чернеть. Может отдатите его тем, кто голоден и любит бананы?
— А ти хто такий, щоб тут командувати? Шваль така, приїхала звідкись і командуєш нами! І взагалі чого ти не спілкуєшся українською??????

Десь за таким сценарієм відбувається багато дискусій чи коментарів під постами в соцмережах між групою людей, котрі здебільшого називають себе націоналістами та російськомовними українцями чи приїжджими легіонерами.

Я теж хочу, щоб в недалекому майбутньому 99,9% мешканців України вільно володіли і розмовляли українською, англійською, іспанською, німецькою чи китайською. Думаю, що багато російськомовних теж хочуть цього. Окрім того, я хочу, щоб не тільки в Україні знали і любили українську, а й по цілому світі відкривалося більше кафедр української мови з величезним конкурсом на місце. Хочу, щоб ми творили якісний, конкурентний україномовний продукт, котрий хотіли б швидко ліцензувати, купити права на видання книжки, тощо в Америках і Європах.

Проте, мені видається, що по сценарію, описаному вище важко такого досягти. Потрібно творити інші сценарії, котрі б приводили до win-win ситуації.

Добраніч!

Мовний банан

Інфографіка по складу нової міської ради у Львові 2015

Поділитися

Поки я на вихідних хворів, то вирішив накидати невеличку візуалізацію по депутатах нової міської ради у Львові. Виходить так, що середній вік нових депутатів 39 років. В новій раді буде 25% жінок та більшість з тих, хто пройшли безпартійні.

Львівська міська рада

Христофор

Поділитися

Вчора мав дивну зустріч біля Христофора. Паба названого в честь святого покровителя всіх мандрівників, автомобілістів і дорожньої поліції.

— Я странник — сказав мені чоловік середнього росту, в джинсовій куртці та бороді і наплечником покритим якоюсь шубою невідомого звірка, прикурюючи папіросу.
— Откуда ты, странник? — вирішив запитати його я.
— С планеты Земля — недовго задумуючись відповів той.

Відповідь була трохи несподіваною для мене, але «странник» вже скинув з себе рюкзак, поставив на землю і налаштувався на бесіду.

— Хорошо, тогда скажи как давно ты странствуешь, странник?
— Вообще то нельзя верить женщинам, — одразу без запинки відпалив він, — но мама говорила, что я начал странствовать с рождения.

Ця відповідь ще більше повалила мене. Я б і ще говорив з ним, але всі вже йшли звідти, тому вирішив попрощатися.

— Дай 5 гривень — попросив странник.

В кишені з готівки була лише гривня, котру я віддав на розвиток мандрів, та він почав відходити десь в бік, до когось іншого.

— Перепрошую, не забудьте свій рюкзак.
— Это не рюкзак, это мексиканский тушкан.

Тепер в мене цілий день в голові крутиться цей діалог. Вирішив з вами поділитися.

Звідки береться пил і куди зникають гроші. Єдина Естонія

Поділитися

Враховуючи, що місцеві вибори вже от-от, скоро, то двам цікаво було б подивитися на фільм «Звідки береться пил і куди зникають гроші» від естонського театру NO99.

24 березня 2010 року театр NO99 на пресконференції театр оголосив про створення політечного проекту Ühtne Eesti (Єдина Естонія). Закінченням проекту мав бути політичний з’їзд партії Єдина Естонія 7 травня в найбільшому івент холлі Естонії.

Всі негативні та популістичні моменти вже існуючих партії «Єдина Естонія» включила в свою програму. Вони провокували, робили відеорекламу, розклеїли банера по цілому Таллінну

 Ühtne Eesti

Ніхто крім нас

На борді написано «Ніхто крім нас»

Проводили екскурсії по старому місті, де розказували в де хто з політиків живе. Паралельно на своєму ютюб каналі викладали передачу «Школу виборів», де в гумористичному характері викривали гасла, «фандрейзинг», тощо інших політичних партій. Вони навіть видали брошуру HOW TO TAKE POWER? (Як взяти владу?) де простими словами розписали що потрібно робити для успішної партії, ось кілька пунктів:

  • Заявіть про себе як про нову силу. Жоден громадянин задоволений правилами держави, використовуйте це, скажіть що ви ІНАКШІ, АЛЬТЕРНАТИВНІ. Але головне, скажіть, що ви НОВІ. Люди люблять нові речі.
  • Структура. Будьте внутрішньо такими, як і старі партії. Чим більше членів тим краще, чим більше регіональних лідерів, тим краще. І лише кілька людей, які реально вирішують.Найкраще від восьми до десяти, не більше.
  • Платформа. Пофіг.
  • Обіцянки. Обіцяйте робити все по інакшому (по новому?). Просто використайте обіцянки інших партій і помножте їх на свій коефіцієнт. Інші партії обіцяють підняти зарплату, ви піднімете її вдвічі більше. Інші обіцяють знизити податки, ви їх знизити в чотири рази більше. Уникайте моментів,  коли ваша партія повинна щось робити! Це може стати початком кінця вашої партії.
  • Реальні справи. Пофіг.

Там ще багато пунктів в інструкції, котрі ви можете прочитати самі.

Загалом проект переріс в щось дуже велике і люди та політичні діячі не були впевненні чи це далі просто вистава чи дійсно на з’їзді буде проголошена нова партія. З’їзд до речі зібрав повний зал. Там було мегашоу, з вогнями, барабанами, фальсифікованим голосуванням, але в кінці на екрані засвітилося «Ви вільні».

Відео (естонською мовою з англійськими субтитрами) доступне для вільного перегляду та завантаження.

NO55 Ash and Money from Teater NO99 on Vimeo.

Не читайте цього!

Поділитися

DO NOT READ THIS

Цю рекламу я побачив десь пів року тому, на якомусь із закордонних телеканалів, коли був у відрядженні. Мене вона одразу вразила своєю якістю та підходом до проблеми. Замість того, щоб просто розказати, що мільйони людей в світі є неписьменними, вам пропонують просту, завідома програшну гру — не читайте цього!

Не читайте ні книжок, ні сайтів, ні фейсбуків з твітерами,  ні есемесок, ні етикеток, ні електронної пошти, ні написів на картах, ні доррожних знаків!

Якщо ви це прочитали — ви програли! Важко уявити собі день чи годину без того, щоб щось не прочитати? А як уявити те, що одна з семи людей на світі не читає і не вміє читати все своє життя. 250 мільйонів дітей не навчаються. Ось так ось.

Нижче даю вам ще два ролики про важливість читати з дітьми книжки, хоча б 10 хвилин на день від фонду Save the Children:

Та про насолоду від читання з проекту Hysterical Literature, де порно зірка Стоя оргазмує, читаючи книжку

Учітеся, читайте і чужих навчайте!

Поїздка в Підкамінь

Поділитися

Декілька тижнів тому випала можливість поїхати в Підкамінь. Так, як я там ще не був, то я взяв з собою новий фотоапарат, щоб вигуляти його і поїхав. Фото багато не буде, бо хоча фотоапарат купив, а фотографувати ще не купив. Але поки трохи історії

Їхав я в автобусі разом зі солдатами з АТО та їх родинами, дружинами та дітьми. Зі Львова в Підкамінь заїхали десь за півтори години. Біля стін монастиря нас зустріли норовливі коні, що гарцювали по дворі.

Далі місцевий монах розказував нам історії та легенди, казав, що є чутки, що під час Першої світової тут, в Підкамені був поранений Гітлер, тоді ще єфрейтор і лежав тут в імпровізованім шпиталі в селі.

Церква з монастирем знаходиться на горі, яка є стратегічним об’єктом під час військових маневрів. Там в підвалах ще було багато підземних ходів, але через те, що після війни на території було організовано тюрму, то ходи позасипали, щоб ув’язнені не втікали.

Після тюрми тут влаштували відділення психіатричної лікарні, воно і до сіх пір там частково залишилося, і якщо зайти на задній двір монастиря, то з-за воріт виглядатимуть старенькі, котрі весь час щось говоритимуть:

— Дяденька, дайте две гривны на мороженое, дайте две гривны — весь час повторяла одна з тітоньок.

Після екскурсії ми пішли до самого каменю на Підкамені. Зверху здавалося, що то далеко, але насправді, там спускатися до 10 хвилин. Весь камінь обписаний різними написами-чекінами, що повідомляють хто і коли тут був. Правда не повідомляють, що робив. Проте, що тут робили здогадатися неважко, так як підніжжя каменю всипане дрібним битим шклом від пляшок . До речі, якщо придивитися, то з гори, де стоїть камінь, можна побачити виблискуючі копули Почаївської лаври.

Трохи шкода, що таке красиве місце є таким трохи закинутим з обмаллю туристичної інфраструктури.

По дорозі назад заїхали ще на декілька хвилин в Олесько до Замку. Там один зі солдат запитав на вході чи є якісь пільги для відвідин Замку учасниками АТО, бо так квиток коштує 20 гривень. Білетерша сказала, що безкоштовно, але потрібно показати посвідчення учасника. Не всі мали при собі такі документи, але пропустили всіх:

— Ой, хлопці, я вам вірю, але треба мені щоб показали документи. Хлопці, мені так вас шкода, ви такі бідні, от ви воюєте, а сини тих чиновників нє — і далі стандартна темав таких монологах.

На що, один з атошників відповів:

— А чого ми бідні? Ми знаємо за що воюємо. Ми воюємо за свою землю!

Коли, проїжджали Броди, то один з солдатів розказав, що служив в одній частині з Надею Савченко, тільки в різних ротах (чи якось так, боюся помилитися). Сказав, що готовий якщо що їхати назад.

Та й взагалі всі солдати в «гражданці» здалися мені дуже скромними людьми, такими що й мухи не скривдять. Про війну майже нічого не говорили, та я й і не розпитував, говорили більше про мир і про свіжі помідори та огірочки з грядки, що їх треба закручувати на зиму. До речі огірки були смачними, особливо після дороги і лазання по каменях.

Один лише сказав, що як вперше приїхав звідти у відпуск сюди, то був трохи здивованим-шокованим, бо там така була політінформація, що по ній виходило, що тут всі чуть не в камуфляжах ходять, готуються, а вийшло, що візуально всі живуть так як і жили. Проте вже і сам звикає.

От така була поїздка.

P.S. Фото будуть трохи пізніше.

Брешуть всі.

Поділитися

Здається одне з тих місць, де люди найчастіше брешуть, це маршрутка. Звичайно, ви можете заперечити, що в РАЦСі чи в Верховній Раді брешуть ще більше, але по статистиці люди частіше їздять в маршрутці чим одружуються і стають депутатами.

От, візьмемо мене. Ні не одружений, ні не депутат, а знаєте скільки раз я вже брехав в маршрутці? Я й сам не знаю, певно більше сотні.

От їдеш, а навколо половина людей по телефону говорить:

— Я вже біля Автовокзалу. — автобус тільки виїхав від Стрийського Базару.

Чи:

— Я вже біля Стрийського — спеціально не уточнюючи чи біля парку чи вокзалу, щойно но виїхавши від Податкової.

Доповнена реальність. Збудувати свій світ з піску.

Поділитися

Як зацікавити дітей наукою? Правильно дати їй іграшку, котра робить «дива» і ці всі дива пояснюються чи пояснюють наукові принци, допомагають легше зрозуміти дорослий та «нудний» (насправді ні) світ науковців.

Пам’ятаєте, як в школі ми розмальовували контурні карти, у вже зазначених межах, ми розфарбовували їх різними кольорами. А тепер уявіть собі, що ви самі можете будувати нові гори, океани, острова. І це не просто, сидячи за комп’ютером, а бавлячись з піском. Так, таке можливо.

2015-07-28 11-07-29 Augmented Reality Sandbox - realtime topographic contour line generation - YouTube – Yandex

Для цього всього лиш потрібно, комп’ютер, проектор, 3D камера від кінекту, коробка з піском і кілька прямих рук. Програмне забезпечення вже написане і є увільному доступі. Також, як і інструкції з налаштування обладнання.

Sandbox4-Small

 

Камера кінекта в режимі реального часу сканує поверхню піску і одразу через програму передає нове згенероване зображення на проектор, котрий проектує цю картинку на пісок.

Таким чином розгортаючи чи згортаючи пісок, ми можемо творити нові отсрови, моря та гори. Це ж просто бомбезно і я хочу, щоб хтось таке зробив у Львові! Ну і щоб багато не писати, просто подивіться відео:

П’ємонтоманія

Поділитися

Прочитав статтю Чи зможе Львів утримати висоту «українського П’ємонту»?

Спочатку, мене дуже денервують і водночас доводять до сміху такі самоназви, як «український П’ємонт», «Маленький Париж» etc. Порівнюючи себе з кимось, хочемо возвеличитися, а насправді ні, навпаки, понижуємо свій культурний рівень, забираючи собі чужі характеристики і не даючи жодних своїх. Чи хтось чув, щоб П’ємонт називали «італійською Галичиною», Париж «великим Кіровоградом» чи Чікаго «американським Новим Роздолом»? Пора позбуватися меншовартості, порівнюючи себе з кимось, треба бути собою!

Далі. Львів місто попси та пльоток. Масова культура тут засіла вже давно, що з одного боку природньо, бо вона ж таки масова, але з другого боку, вона розповзлася повсюди, як газ витісняючи все навколо. Яка вистава визвала стільки ж шуму, як скандал і обсмоктування кісточок з двох боків довкола Театру Лесі Українки? Львівська Опера дивується, що лише 10% львів’ян ходять на опери. Мене дивує, чого аж 10% в той час, як біля гардеробу заносить ароматами туалету, а під бильцями крісел можна намацати жуйку попереднього відвідувача. Також трохи дивно чути про культуру від організацій, котрі проводять концерти Лєночки «МІНЯ АЖ ТРІСЬОТ» Ваєнги, та організацій, котрі кидають своїх партнерів, повертаючи квитки, як не продані, а натомість продають квитки зі своєї каси.

Про те, що туристи більше їдуть до Львова на «криївки» і «мазохи», а не в музеї та театри, так це не проблема людей чи кав’ярень (можливо трохи проблема людей), це проблема музеїв та театрів. Проблема підходів та маркетингу. Культура має мати своїх маркетологів, промоутерів. Девід Огілві в своїй книжці «Про рекламу» описував випадок з філармонією в Нью Йорку ще 50 роках. Оркестр грав чудову музику, але на нього ніхто не ходив. Тоді вони купили сторінку в Нью Йорк Таймз, найефективнішому на той час інструменті, та й розмістили репертуар на 14 тижнів з купоном. Це ринок, дєтка! Якщо тебе не знатимуть, тебе не купуватимуть. Але реклами замало, потрібен якісний продукт.

Девід Огілві в своїй книжці «Про рекламу» описував випадок з філармонією в Нью Йорку ще 50 роках

 

Я знаю репертуари Першої сцени від Драбини, театру Курбаса, театру Лесі Українки і я чув відгуки про їх вистави не лише від культорологів-мистецтвознавців та акторів, а й від інших людей. Про виставу «Баба» я навіть чув відгук від випадкових людей, що чекали на останній автобус 3А, та говорили між собою, що «актор Стефан від Курбаса на сцені грав бабу, тобто був в ролі баби». Я не знаю репертуарів інших театрів. По музеях. В більшості випадків музеї проводять дні не відкритих, а закритих дверей. Знайома з Києва з третього разу змогла лише попасти в музей Пінзеля. Колега, приїхавши з Парижу, де відвідав музей Родена, в якому є і кафе, безліч туристів, що ходять і фотографують, перше, що зробив, повернувшись до Львова пішов в музей Пінзеля. Де його зразу на порозі зустрів знак «не фотографувати» і холод. Ще раз. Культуру та мистецтво треба «вміти продавати». На жаль, в багатьох людях (але не у всіх, на щастя) що причетні до культури глибоко в підсвідомості сидить радянський ген, якого вони ніяк не можуть побороти. І як би гарно вони не огорталися в сучасніcть, затхлий запах совка просочується назовні.

І хто в тому винен? Підприємці, котрі відкривають нове кафе?  ЗМІ, котрі пишуть про них? Туристи, котрі приїжджають, щоб туди піти? Влада? Менеджери державних закладів культури, що хочуть котитися по накату на старому досвіді, «заслуженості», «народності»? Чи це все переселенці приїхали і таке нам тут поробили? А винні всі! І не треба перекидати стрілки і мірятися довжиною провини. Потрібно вирішувати як змінюватися, щоб бути конкурентоспроможними.

Але не все так погано. Є зрушення і в бібліотеках і в театрах і в музеях. Є зрушення в громадськості, котрі захищають і творять свій простір. Так само як є опір на ці дії. Але це значить що йдеться в правильному напрямі. Ну і на сам кінець давайте грати у WIN-WIN гру. Та й реєструйтеся і приходьте на Конгрес Культури, шукати і творити правильні рішення.