Місто Гріхів: Сила — крихка річ.

Поділитися

Виходячи в четвер з кінотеатру, я написав в себе в фейсбуці:

Місто Гріхів поглинає тебе, засмоктує як в трясовиння, перемелює як в жорнах. Ти чуєш хрусткіт. Це ламається все добре що залишилось в тобі натикаючись на твердь спокус в падінні у безодню гріха.

Lviv_oldP-125-copy_S

Фільм дуже добрий та атмосферний. Добро і зло тут дужу чітко поділено чорними та білими кольорами. Так, хороші хлопці теж інколи роблять погані речі, але правду треба інколи виборювати й кулаками.

Нуар надає кожному характеру насиченості та концентрації. Чоловіки увібрали в себе міць, мужність. Вони п’ють віскі, курять сигарети, оточені жінками і товчуть всім пики. Злочинці — підступні, брехливі, не гребують жодними методами щоб досягти мети. Жінки — вишукані, навіть зі шрамами. Є такі заради яких варто вбивати, ті, котрих варто вбивати і ті, заради котрих можна і вмерти.

В місті Гріхів все просто. Ти наодинці сам зі собою, в тебе можуть бути тимчасові спільники, але загалом ти сам. Поліція вся корумпована, влада — суцільні бандити. Слабкі тут не виживають.

Загалом вийшло достойне продовження першої частини. Подивитися можна в Планеті Кіно (сеанси 13:00, 17:45,19:00, 19:45, 21:00, 21:45, 22:30, 23:00, 23:45)

«Я за тебе воював, балабанана»

Поділитися

В маршрутку заходить тіп з паличкою, пропитих лицем, захрипшим голосом і починає: «Люди добрі!… Слава Україні!… І… Слава Ісусу Христу! Я приїхав з війни… Ми за вас воюємо… Держава нам бреше… Мені 50 років… Прострелена нога, я приїхав інвалідом, тільки з медінституту… Допоможіть хто скільки може… Я на горівку не збираю…»

Люди починають передавати по гривні, по дві, але «пасажир» не йде і починає нову історію. І головне не жалісним, а таким наказовим тоном, що всі йому тут щось винуваті: «Я плачу, жінка плаче, не знаємо чи син вернеться… Ми за вас стоїмо… Осебенно звертаюся до мужсої статі, мужики, помагайте чим можете.»

Знову передають п’ять гривень, водій просить вийти «солдата», бо має їхати. Той не задоволений заробітком йде геть і на кінць щось говорить. Та його язик не справляється з тим завданням і виходить щось типу «балабанана».

Статистика по соцмережах в Львівській області, літо 2014 року

Поділитися

За даними Пошуку у блогах Яндекса, на початок літа 2014 року у ВКонтакті, Однокласниках, Фейсбуці та Твіттері зареєстровано понад 40 мільйонів українських акаунтів. Детальнішу статистику можна почитати в дослідженні.

Стосовно Львівської області, то область є другою по кількості користувачів українського фейсбуку, третьою за користувачаси вконтакті, і шостою за користувачам однокласників і твітера. Якщо брати дані Державного комітету статистики, то Львівщина є п’ятою областю по чисельності населення. (сьомою по кількості міського населення і першою по кількості сільського).

Загалом розподіл користувачі по соцмережах на Львівщині виглядає так: ВКонтакті — 2,34 млн., Однокласники — 695 тисяч, Фейсбук —237 тисяч, твітер — 22 тисячі.

Кількість користувачів соцмереж у Львівській області, літо 2014

Продовження

Який борщ, зараз війна!

Поділитися

«War is peace. Freedom is slavery. Ignorance is strength.»
George Orwell

Забув де і коли, але одна північна країна розпочала війну, проти свого сусіда. Набагато меншої за територією, проте дуже сильної за духом. Та й та, північна країна вела війну дуже хитро, її солдати поскидали свої барвисті форми, шапки з кокардами, перевдягалися в одяг місцевих селян, стояли за ними і стріляли з луків по вояках, тої меншої країни.

З усіх країв до кордону потягнулися люди для захисту. Хто міг, брав меча в руки, хтось допомагав з обладунками, хтось підковував коней. Але всі жили в постійному страхові та небезпеці, що Північ все таки піде ордою.

Люди втомлювались від напруження. Колись ясні та веселі лиця ставали пісним та сірими. Листи з дому до лицарів більше не пахли материнкою та м’ятою, а були мокрими від сліз. Читаючи їх, солдати так само сумували й плакали.

Поети, музики, лицедіїї не були таким сильним як ковалі, не підковували коней, допомагали вантажити фіри з продуктами на фронт, підшивати одяг. Вони бачили як сум пробирає міста, як від нього стає сиро і холодно. Вони збиралися на площах і пробували трохи розрадити людей. Співали пісень, жонглювали вогнем. Люди дивилися, хтось навіть усміхався, але повз проходили ті, хто кричав «не на часі», «вони тут сміються, а в країні війна». З часом таких людей ставало все більше, люди соромилися, замикали і переставали ходити на площі.

Кажуть, що навіть, одного разу, мама спересердя крикнула сину, що просив її дати пообідати: «який борщ, зараз війна». Але не ручаюсь, що то була правда.

Моралі в казці не буде. Думайте самі.

До лампочки

Поділитися

Коли я жив на Пасічній зі мною на поверсі жило ще два сусіда. Один інженером працював колись на ламповому заводі. Андрій Носов, здається так його звали. Такий високий, середньої тілобудови, сивий, завжди в піджачках ходив і сорочках. Купляв Високий Замок по четвергах і перечитував його на лавці біля під’їзду в окулярах. А другий Степан, або вуйко Стьопа, як його всі кликали — сантехнік з ЖЕКу. Повнуватий трохи. Спортивки, шльопки і футболки з секонду. Любив завжди з сусідами поговорити, позачіпатися до жіночок біля під’їзду і випити.

Так от доволі часто, десь раз на два місяці, на поверсі ставало темно. Або горіла лампочка, або її хтось викручував. Ніби й дрібниця, але ввечері як відкривати двері не видно, та й за сходи зашпортатись можна. Інколи її міняв ЖЕК, але інколи це минав тиждень-півтора. Тому я купив додому трохи лампочок, щоб міняти оперативніше.

Носов, коли я бачив що міняю лампочку, завжди критикував: «Нащо ти то робиш, то має ЖЕК робити, дурно свої гроші тратиш, і так за пару тижнів згорить чи хтось вкраде» — говорив він. Потім дивився зневажлививм поглядом, пхикав від злості, що я дурний нічого не розумію і йшов до себе додому.

Стьопа ж навпаки, завжди хвалив мене, казав що молодець, що все правильно роблю: «В ЖЕКу, зарплату затримують, дворніки от самі свої жилєти вдома перуть, а то ж порошок, гроші. Але ти молодець! От ви, молоді, наведети порядок». Плескав мене по плечу, усміхався і йшов до себе додому.

Крім мене лампочки на поверсі не міняв ніхто.

Как я провел лето

Поділитися

Этим летом я отдыхал на Керченской переправе. Сначала папа думал отправить меня в деревню к бабушке. Но потом, обрадовавшись, что Крым наш он выпил стакан водки, продал домашнего медведя и балалайку, решил ехать со мной на ЮБК и показать мне города русской славы.

Настало лето. Половина денег от медведя к тому времени кончилась. Но был повод. Папа поочередно то праздновал возвращения Крыма, то заливал горе от зверств фашисткой киевской хунты. Просто, больше ничего по телевизору не показывали. Папа даже дважды порывался ехать помогать братьям с Новороссии, но мама закрывала его в комнате с криками «сначала проспись» и он никуда так и не ехал.

Утром, 12 августа мы собрались и поехали отдыхать. Мы должны были выехать раньше, в понедельник, но сломалась машина. Что-то было не так с карбюратором, и папа провозился с «Леней» весь день. «Леня» это наш автомобиль, жигуль, шестерка грязно-зеленого цвета. Папа купил её в год, когда умер Брежнев, и сразу дал ей имя.

Папа взял отпуск только на неделю, на дольше его не хотели отпускать. Но он не унывал. «Ничего страшного», — говорит, «мы счас быстро к вечеру доберемся. А потом расставим палатку, заварим доширак с килькой в томате, выпью водочки за воссоединение и будем отдыхать»

Из-за тряски на дороге я чуть вздремнул, проснулся от того что сильно жарило солнце. Впереди тянулась колейка из машин, но моря я не видел.

Мы уже приехали? — спросил я папу.
Ага, приехали, блять. — ответил папа сквозь зубы докуривая очередную сигарету. — Из-за этих пиндосов укров-правоскев я не могу нормально отдохнуть.

Мы были 989 в очереди. Папа очень сердился, но нам с мамой говорил что за ночь мы должны уже быть в Крыму. «Крым наш» — заканчивал нас успокаивать папа.

На третий день в очереди мы были под номером 667. Я подружился с Павликом из Ростова, он с родителями стояли на двести машин сзади. Вокруг ходили девушки в купальниках, большие толстые дяди в трусах, кто-то даже загорал на обочине. Местные продавали кукурузу и пиво. «Вот если б еще воды, было бы точно как на море» — подбадривал папа.

Папа с другими отдыхающими патрулировал встречную полосу дороги. По ней всегда кто то пытался прорваться без очереди. Иногда даже дрался. Я записывал марки их машин. В большинстве это были иномарки. «Тленное влияние Запада» — сказала тётя Маша, мама Павлика, когда я показал им свой блокнот.

На следующее утро мы поехали домой. Папин отпуск подходил к концу.

Хорошо отдохнули сынок, жалко что моря не увидели — похлопал меня по плечу папа — в следующим году поедем еще, главное отпуск взять подольше и выехать пораньше. Крым наш!

Спасибо Владимиру Путину и партии «Единая Россия» за счастливое детство!

Ученик 5-Б класса
Смирнов Ваня.

Кавабунґа Черепашки!

Поділитися

В четвер в мене була подорож в дитинство, майже на машині часу. В Планеті Кіно показували Черепашок. Це певно перший закордонний мультик, котрий я побачив по телевізору. Ще тоді коли були лише УТ-1, УТ-2 і 12 канал. Не було жодних інтерів, плюсів і так далі. А антена виглядала як шість штиррків що стирчать в різні боки і коли погана погода її треба було крутити в різні боки і телевізор Весна на чотирьох ніжках з чорно-білим кінескопом і допотопним перемикачем. Якраз тоді на каналі УТ-2 після обіду показували Черепашок ніндзя. Я дивився їх в  п’ятдесяти відтінках сірого, тепер ж бачив в повному кольорі і 3D.

Підлітки-мутанти Черепашки-нiндзя Teenage Mutant Ninja Turtles (2014)

Певно вперше я піцу побачив самев черепашках. Я тоді мріяв щоб в Ходорові була піцерія в їх стилі з дверми схожими на каналізаційні проходи. Ех…

Підлітки-мутанти Черепашки-нiндзя Teenage Mutant Ninja Turtles (2014) Кадри зйомок

Але про кіно. Сподобалося. Динамічна історія, дотепні жарти і ностальгія за дитинством. Сексі Ейпріл («Вона така сексі, що в мене аж панцир тисне» ©), веселі та добрі бовдури-мутанти Лео, Раф, Майк і Дон, мудрий Сплінтер і злий та підступний Шредер. Повний фарш. Як завжди здається що все втрачено, але добро перемагає, правда залишивши інтригу на продовження.

Рекомендую піти подивитися, трохи розвіятися.

О, і якщо будете уважними, то побачити два проколи з телефонами. Хто першим напише в коментарях що за проколи, отримає від мене піцу при зустрічі в подарунок.

Зоопарк

Поділитися

— Ти знаєш, одного разу я їхав автобусом в Кам’янець Подільський і назад. П’ять годин. Цілих п’ять годин. Зі Львова на Тернопіль і потім вниз. Ти ж знаєш яка дорога зі Львова на Тернопіль. Так мало того що по дорозі туди крутили «Вечірній квартал» то люди з того ще й сміялися. А я забув навушники вдома, телефон розряджався, тому я й дивився на людей і пробував сміятися з них щоб не випадати з колективу…

— А як їхали назад, то спереду мене сіла молода пара. Десь пару місяців як одружилися, весь час трималися за ручки. Він працював десь в податковій і вона, тільки в іншому відділі. Так вони спочатку обмовляли всіх знайомих. Він співробітників, вона — родичів. І так смачно і голосно всіх брудом поливали. Всі погані, дають мало грошей, не допомагають ітд ітп. При чому чоловік говорив навіть більше чим дружина. В перервах вони театрально цілувалися і називали один одну зайчиками, котиками, тигриками. Ну просто ідеальна пара. Я аж здивувався, скільки років вже Ноя немає, але й далі «каждій тварі по парі».

— Потім я не витерпів і запитав в них скільки коштує квиток в зоопарк, бо не зручно якось безкоштовно слухати шоу. Вони нічого не відповіли, перзирнулися і почали говорити тихіше. В Тернополі вони вийшли. Я купив на автостанції хотдог за сім п’ятдеть і поїхав до Львова.

Хроніки Львова: 1490 рік. Уривок з Варфоломія Зиморовича про будівництво вежі Ратуші

Поділитися

…1490 роком завершено будівництво вежі ратуші, яку вкрито черепицею. Зверху на ній встановлено годинник з мелодійним боєм вагою 111 фунтів*, щоб відраховувати ударами певні проміжки часу. Крім сурмача, сюди переводять спостерігача, що раніше ніс варту над Краківською брамою. Відтоді почали також вкривати бруківкою міські вулиці, які раніше вкривали дошками і колодами…

1490 року.
ЦДІА УРСР у м. Львові ф.52 оп. 2, спр 1157, с.69, Копія XVIII ст. Переклад з латинської. Опубл.: Zimorovicz s. 104

*приблизно 53 кілограми

Goodbye Vietnam

Поділитися

Сьогодні не стало ще одного прекрасного актора Робіна Вільямса. Мені одразу згадався культовий фільм «Товариство мертвих поетів»,  свого часу я був дуже під враженням від нього. Але зараз про інший фільм, котрий також не менш актуальний «Доброго ранку В’єтнаме!» (Good Morning Vietnam!)

 Доброго ранку В’єтнаме!  Good Morning Vietnam! 

Американського солдата відправляють до Сайгону як діджея на військову радіостанцію для під’йому бойового духу та моралі серед солдатів. І йому це вдається за допомогою жартів та безпосередності. Правда не всі офіцери поділяють його точку зору.

That is humour. I recognise that.

Фільм переповнений чудовими жартами та хорошою музикою. Фільм про те, що гумор і жарти під час війни настільки ж важливі, як і тверезість та ясність думок. Фільм про те наскільки важливо говорити правду і не цензурувати новини.

В трейлері до фільму говорять: «Не та людина в не тому місці, але точно тоді коли треба» (The wrong person in the wrong place but in the right time)

Тому сьогодні, якраз той час, коли вартує подивитися це кіно.

Good morning, Vietnam.
Hey, I know it’s not the morning,
but that’s my trademark
and “good evening” sounds too depressing.