Минулої неділі був на блогерському показі нового українського фільму Звичайна Справа. Звичайно якщо в нас в Україні виходять в світ по декілька фільмів на рік, то це вже подія. Та й пару місяців вони посвітилися в фейсбуці, тому я б і так пішов подивитися. А тут випала нагода ще й поспілкуватися з людьми причетними до творіння фільму. Тому було цікаво чи буде цей фільм кроком вперед від доволі доброго ТогоЩоПройшовКрізьВогонь, проте для мене це здалося кроком вбік з легким відступом назад.
Можливо на мою оцінку вплинула також прес-конференція і слова, як мені здалося, ображеного головного актору фільму Тараса Денисенка про те чого ми все хочемо порівнювати українське кіно з американським, що от ми інші. Але то таке у людей творчості свої причуди і їх легко образити.
Про сам фільм не скажу щоб не сподобався, але і не скажу що й сподобався так десь 5 з 10 оцінка. Мені здалося що занадто багато всього намішали в фльмі і комедію і драму і філософію нічого з того не довівши до пуття. Фільм можна розділити на десяток коротких історії-єралашів та й показувати по тб окремою передачею. Звичайно є декілька хороших жартів. Проте мені не прийнятна та не дуже зрозуміла мотивація головного героя. Також мова в кіно., Жорику, Толяне, так ні хто не розмовляє. Весь цей рафінад вносив невеличке напруження в перегляд.
Чи варто дивитися, думаю що так. А може він вам сподобається.
UPD. Текст коментаря котрий заслуговує бути проіндексованим:
Як на мене, фільм Мілоша Формана “П’ять легких музичних п’єс”, чи фільм “Осінній марафон” Данелії, чи навіть “Польоти уві сні і на яву” Балаяна при подібності теми – кризи чоловіка середнього віку, що взагалі, почалася ще з Данте, і деякій споглядальності сюжету, мають чіткі драматургічні конструкції з захоплюючою дією. А ця картина “Звичайна справа” за силою драматургічної напруги і повною відсутністю колізії між позицією героя (якої, правда, взагалі немає) і суспільства могла б розраховувати на 5-10 хв. хронометражу. Хіба можна співчувати герою, що лізе до танцівниці у нічному клубі чи не боронить діда, у якого просто так, з дикунської заздрощі відбирає майбутній політик і сектант Червонецький велосипед? А ці всі трюїзми з наркоманами, common places з садо-мазо головлікарки (актриса Надірадзе), яка слова по-нашому нормально проартикулювати не здатна, чи всі загальні місця з собачими похоронами. Ще варто було додати роботу у маніфестаціях за сто гривень на різні нібито політичні сили і випуск новин ТСН чи набір утертих тем Четвертого кварталу був би досягнутий. Фільм, як на мене – підробка, він не стосується української душі. І своєю фальшивістю і поверхневістю працює проти українського. Колізія не розвивається з бажання героя щось змінити в своєму житті і тому нікого по-справжньому зачепити не може. Кіно вийшло жальке і зленьке. Діда лиш шкода, у якого гицелі ровера відбирають. Біда лиш в тім, що ці гицелі мали б говорити російською. Тоді б був зовсім інший акцент, тоді б ми зрозуміли, що чужинці чи покручі, чи двовіри забирають у нас наше. Тоді б було зрозуміло хто українському діду жити не дає… Тоді б цей фільм для мене був українським… А ще мене турбує облуда, яка видається за рекламне гасло: “Дивіться другий після “ТОЙЩОПРОЙШОВКРІЗЬВОГОНЬ” український фільм!” За роки незалежності знято близько 40 українських художніх фільми, але їх ніхто побачити не міг і не може (крім Богдана Хмельницького і Мазепи) з елементарної причини, тому що на промоцію цих фільмів, виготовлення копій і прокатних (рекламних) матеріалів Держкіно України не давало коштів. Коли б дало, то ми б їх побачили ще раніше впродовж 21 року незалежності у кінотеатрах. Зараз вони лежать на полицях кінофонду ім. Довженка. Серед цих сорока картин є й фільм Михайла Іллєнка “Сьомий маршрут”, і “Татарський триптих” Муратова за оповіданнями М.Коцюбинського, і “Аве Марія” Л.Єфіменко та Ю.Іллєнка, і “Троянський спас” О.Денисенка, і “Юденкрайз або Вічне коло” Домбровського, і “Приятель небіжчика” Криштофовича, “Хіппініада або материк кохання” Бенкендорфа, “Вальдшнепи” Муратова, “Іван Миколайчук. Посвята” і багато інших. Де вони? Хто їх бачив? Можливо, деякі з них так само недосконалі, але ж напевне не всі. Прецінь, вважаю, що дивитися картини тільки через те, що вони нібито “українські” ненормально. дивляться фільми тому, що ідеї і дія у фільмі -зачіпають глядача за живе.