Їхав на святвечір додому зранку шостого дизелем Львів-Ходорів. Сідав на Персенківці. В вагоні було вже трохи людей, тому підсів до подорожуючих на потрійну лавку. Там якраз їхали двоє знайомих десь на вигляд років по 25-27. Один такий вже був так нормально вгашений, повертався додому з нічної зміни. Працює в депо. Скаржився другу, що їх на роботі попалили, що вони були п’яні. А також жалівся на свого начальника, казав що він мурло і баптист і що весь час якісь книжки читає (я тоді також сидів навпроти і читав Прохаська). І ніяк не міг їх відмазати перед керівництвом: «Не міг сказати що ми десь в тупіку, міняємо вал, типу дзвонити і сказати не беруть трубку, або сказати так вони випили по пиву під час обіду і потім мене про то повідомили».
А потім заснув, спершись на іншого пасажира, телефон впав на землю, хлопець спав і мирно пускав бульки. Біля Ходорова його розбудив друг, а далі що там було не знаю так як скоріше вийшов з поїзду.
Саме більше з цієї ситуації вразило те, що пити на робочому місці і потім нічого не робити цілком нормально і бригадир чи хто там, щоб бути своїм пацаном має прикривати. І це не перша подібна історія про таке відношення до роботи. Я б не дуже здивувався коли б це говорили 50-річні котрих навчили не робити роботу і що красти в держави можна і що насправді то не крадіжка, а так відновлення «справедливості». Нити про роботу що все погано і нічого не міняти. Але про це говорить хлопець котрий більшість свого життя провів вже не в совку. Сумно.