Андрій Худо: «…ми ж їжою не торгуємо. Ми торгуємо емоціями.»

Попалося мені тут на очі відео, де Андрій Худо розповідає про Фанкі-бізнес по-львівськи. Все б нічого, проте, коли говорять про ресторанний бізнес такі слова:

«…якщо взяти технологічно ресторанний бізнес, ну насправді ми ж не ресторатори, ми ж їжою не торгуємо. Ми торгуємо емоціями. І кожен клієнт, який приходить в ресторан… є ж дуже багато ресторанів, та і чи він ідентифікує собі що він там з´їв, що він запам´ятає яка там була їда, ну дуже рідко. А коли ти робиш технологію простору, в якому людині… в якому людину переслідують ВАУ ефекти, яких має бути не менше десять в ресторані, тоді людина відкладає це собі в голові і він має цю емоцію, враження, яку він несе кудись далі, і передає цей імпульс іншим знайомим, іншим друзям. І каже ВАУ, там було класно, бо там, наприклад, в Криївці мене зустріли на вході, треба постукати в двері, вже всі цю легенду знають, та, навіть пан Царьов, я ще про нього згадаю. Треба постукати, буде перевірка чи ти москаль, чи ти не москаль, і комуніст в тому числі, після цього тобі налиють 50 грам медовухи, після чого тобі якщо на лобі не висвітлиця червона зірка, значить ти свій, може проходити в Криївку.»

Хочеться заперечити такому підходу саме до ресторанного бізнесу. Звичайно класно що за досить короткий час заклади мережі «Фест» набули такого великого розголосу серед туристів. Проте якщо в ресторанах не надавати значної уваги їжі, тоді вони з ресторанів перетворюються на забігайлівки та фастфуди. А для емоцій та адреналіну, можна піти ввечері в будь-яке привокзальне кафе. Легендами завжд ситим не будеш.

Якщо в вас інша, думка можемо подискутувати :)