— Ти знаєш, одного разу я їхав автобусом в Кам’янець Подільський і назад. П’ять годин. Цілих п’ять годин. Зі Львова на Тернопіль і потім вниз. Ти ж знаєш яка дорога зі Львова на Тернопіль. Так мало того що по дорозі туди крутили «Вечірній квартал» то люди з того ще й сміялися. А я забув навушники вдома, телефон розряджався, тому я й дивився на людей і пробував сміятися з них щоб не випадати з колективу…
— А як їхали назад, то спереду мене сіла молода пара. Десь пару місяців як одружилися, весь час трималися за ручки. Він працював десь в податковій і вона, тільки в іншому відділі. Так вони спочатку обмовляли всіх знайомих. Він співробітників, вона — родичів. І так смачно і голосно всіх брудом поливали. Всі погані, дають мало грошей, не допомагають ітд ітп. При чому чоловік говорив навіть більше чим дружина. В перервах вони театрально цілувалися і називали один одну зайчиками, котиками, тигриками. Ну просто ідеальна пара. Я аж здивувався, скільки років вже Ноя немає, але й далі «каждій тварі по парі».
— Потім я не витерпів і запитав в них скільки коштує квиток в зоопарк, бо не зручно якось безкоштовно слухати шоу. Вони нічого не відповіли, перзирнулися і почали говорити тихіше. В Тернополі вони вийшли. Я купив на автостанції хотдог за сім п’ятдеть і поїхав до Львова.