Фізична праця принесла мені перші зароблені гроші. Це було кілька гривень, дві здається. Ми з дідом Павлом підгортали сусідці бульбу. Я впрягався в плужок, дідо ззаду ходив і направляв між рядами. Я тоді вчився в сьомому чи восьмому класі. Було важко. Але гроші були своїми, заробленими з потом. Гроші потім віддав додому, тоді було туго з грошима. А дідо за свої купив собі цигарки і нам по пиву. Я дуже любив свого діда.
Та й взагалі все дитинство, а особливо весна-літо-осінь в мене тісно пов’язане з бульбою. Гроші батькам затримувли місяцями й роками, дідова з бабцею пенсії були мізерними. Лягумінками тоді були скибки хлібу притрушені цукром і политі водою чи сметаною. Морозиво було лише по вихідних. Приходили родичі, ми витрісали з копілки гроші і йшли до мосту в Гайц купляти морозиво. Каштан, але я все таки більше любив біле в стаканчику.
Ми мали п’ять городів, більшість з яких засаджували бульбою. Спочатку всі разом садили, потім восени — копали. Між тим її ще треба було поґрасувати, підгорнути і декілька раз на тиждень піти позбирати жуків. При чому в нас жуки були з наголосом на перший склад, на букву «у». Найбільше я не любив останнього — збирати жуків. Сонце смалить, а ти з відерком маєш нагинатися біля кожного кущика і обтрісати його. Це видавалося мені страшенним марнуванням часу. Замість того щоб десь поганяти в футбол чи засісти в колєги з колупанням навколо мопедів чи просто щось почитати, помріяти чи подивитися ящик.
Але стрісати жуки це ще пів біди, потрібно ще заглядати під листочки де ті кляті колоради повідкладали свої яйця. Хривати їх і давити, щоб не вилупився молодняк. Просто якщо ми б тоді не струшували жуків і не чавили яйця, то вони могли б з’їсти всі листя з кущів, і ми б не отримали нічого.
Зараз, я заробляю гроші іншим чином. В нас вже немає п’яти городів. Ми садимо бульбу лише трохи біля хати. Але коли я приїжджаю додому, то люблю інколи пройтися по городику, пострісати жуків і пообривати листки з їхніми яйцями. Звичка ще з дитинства.