Середа. Крива Липа. Вечеря в хорошій компанії.
22:00. Високий Замок. Телеканал ЗІК. Програма Народний контроль. Говорять про акцизи. Лунають ідеї (sic!) повернути державі монополію на виробництво горілки, так як це було в СРСР і було добре. Чувак говорить що треба замінити акцизні марки QR кодами з сервером, який би в ріалтаймі продукував би їх компаніям і ті друкували їх на пачках цигарок, горілці. Кожен зміг би завантажити програму на смартфон і перевіряв би їх справжність. (Насправді що він хотів сказати, це соціальна мережа по перевірці акцизних марок з геолокацією, ґейміфікацією і QR кодами. Маркери по яких вираховують «стартаперів» і розуміють що з ними нема про що далі говорити). Втомився.
Четвер. 00:12. Таксі додому. Будильник на 7:30. Перечитування новин, намагання заснути, твіт про безсоння. 2:42. Ніби сон.
7:30. Будильник. 7:40. Кава, бутерброд. Відписую повідомлення в фейсбуці. Включаю на ютюбі ТНМК — Там де ти тепер. Бомбезние відео. Грає три рази.
8:30. Сорок друга маршрутка. 9:00. Цитадель. Підготовка. Зустрічаю гостей. П’ємо каву. Провели конференцію. Розказали про затори на дорогах, презентували бали. У Львові 6 балів. Кава. Розмови з гостями.
12:20. Тур по Львову. 13:30. Приїжджає трушний таксист на зеленому ланосі. Лисий з триденною щетиною в спортивці. В салоні грає радіо Шансон. Спочатку стоїть дві хвилини, чекаючи моменту і намагаючись проскочити через подвійну суцільну. Не виходить. Здає назад. Передачі не переключаються. Відкриває капот, щось там порпається. В такт з його рукою в салоні рухається ручка передач. Сідає в салон. Руки всі в мазуті. «Приїхали». Телефонує диспетчеру:
— Дівчата, я поломався, треба заміну.
В той же момент дзвонить інший з його трьох телефонів. «Какая осєнь в лагєрях», повідомляє нам динамік.
13:56. Приїжджає Фіат на заміну. 14:10. Приїхали. 14:15. Я застряг в туалеті. Закрився, кручу ручку щоб відкрити, не відкривається. Перебираю номера телефонів, кому б подзвонити, пишу в фейсбуці повідомлення, витягаю з сумки китайський-швейцарський ніж з викруткою і плоскогубцями. Все намарно. Минає 5 хвилин. Ніби 5 годин. Хтось заходить. Я стукаю і жалісним голосом прошу щоб мене відкрили. Чую «момент» і тишу. Повертається. Ручка вліво. Ручка вправо. Я вільний!
14:40. Смс. За п’ять хвилин буде білий ВАЗ 2109. Дзвонить телефон.
— Замість дев’ятки буду я, оранжевий лансер еволюшин, без шашечок.
Приїжджає. З помнутим боком і задницею. За кермом чувак, років двадцять з чимось. В салоні через саби грає Хіт фм. Унца.
— Є двадцять гривень без здачі?
— Тримайте.
15:10. Люфт (так, я казав що не люблю його, але…).
— У вас є кава без кофеїну?
— У нас вся кава натуральна без кофеїну — впевненим голосом відповідає хлопчик офіціянт і зразу ж додає — взагалі кава вся без кофеїну, якщо варити її 15-20 секунд, а далі вже появляється. Та й взагалі без кофеїну. От як вип’єте 5-6 чашок вдома, то буде кофеїн.
Сперечатися не було сенсу.
— Тоді нам американо з молоком.
16:00. Текс-Мекс. Обід. Стейки.
Have a nice weekend. Oh shit, it’s only thursday. Arbeit macht frei!