Люди завжди прагнули підкорити та керувати час. Ще досі в багатьох в головах жевріють ідеї про машини часу (та що й приховувати, в мене також), на котрих можна було б мандрувати як далеко назад так і вперед по часу. Проте, на жаль, зараз існує лише одна машина часу, що рухається невпинно вперед і це ми всі з вами. Кожної миті ми здійснюємо невелику подорож в наше майбутнє.
Не знаю як вам, а мені здається що з кожним роком та вся машина часу починає розганятися і рухатися все швидше і швидше. А пальне котре надає їй такого реактивного прискорення це інформація навколо, котра хоче звідусіль проникнути в наш мозок: «Почитай це важливо», «Подивися яке класне відео», «мімімі які котики», «Увага це важливо! Засвербіло праве вухо». І ми кидаємося з боку в бік щоб нічого не проґавити, ну і за одне понастворювати також багато своєї _важливої_ інформації. Кожен вносить свій вклад у збільшення ентропії.
Але про час. Оскільки людство ще не навчилося керувати часом, жалюгідні спроби повертатися на годину назад переведенням стрілок годинників враховувати не будемо, то воно спробувало його хоча б описати та виміряти. І тому придумали спочатку хвилини, поділивши коло на 60 частин (ну чогось сподобалося їм то число шістдесят), а потім для потреб мореплавства почали визначати час з точністю до однієї шістдесятої хвилини, і саме слово секунда, що з латині значить друга, а скороченням від виразу pars minuta secunda (частина дрібна друга). Секунду спочатку визначили як 1/86400, потім як 1/31 556 925,9747 тривалості тропічного року, і на кінець тепер як 9 192 631 770 періодів випромінювання, відповідного переходу між двома надтонкими рівнями основного стану атома цезію-133.
Проте час можна міряти не лише в секундах, а й в багатьох інших речах, наприклад, в чаю, точніше в чаюваннях. От дивіться колись давно, сотні років тому, коли Європа ще нічого і не знала про чай, ритуал чаювання міг тривати годинами, за поважними розмовами між господарем та гостями. З чітко визначеними правилами хто кому і як має наливати. Як був малим в нас також був міні ритуал чаювання, тривав він не годинами, але вечірнє чаювання завжди було після вечірніх новин. Заварку заварювали в маленькому чайничку, акуратно розливали по горнятках через ситечко щоб не було багато чаїнок в горнятку і доливали кип’ятку. Також сідали всі разом, без телевізора і з печенями та канапками аля хліб з мармулядою батьки та дідо з бабцьою говорили щось про своє, і мене чи брата з сестрою питалися що там в школі, на що я відповідав що все ок. А зараз? Як зараз ви робите чай? Відкрити пачку чаю насипати трохи в горня (чи взяти пакетик, що я не дуже люблю), залити окропом, цукор за смаком, і бігом до монітору, подивитися чи нічого не пропустили.
От так як видно з чаювання, час тепер шалено летить. От і в мене вже горня опустіло, а на годиннику 1:54.