Їду в 13д поїзді, за вікном проскакують гори, хатки, річки, скирти сіна. Де-не-де пасуться корови, а в далині на верхах гір ще видніється пласти чистого, незайманого снігу.
Отак їду і думаю — ось тут і певно є Едем. Чого ж ще більше треба. Але проблема в тому, що вони дивляться те саме дурацьке телебачення і ними керують ті самі дурнуваті люди. В них ті самі проблеми що і в нас.
Але зараз не хочеться про це думати, хочеться уявляти пастухів-гоцулів в картатих національних костюмах з топірцем, що ввечері повертаються з плаю. В зубах люлька, в очах мудрість минулого дня. Чарівну дружину, що чекає чоловіка на брамі, поки в печі випарюється банош зі шкварками. І вони по шевченківськи зберуться “вечерять біля хати”, розповідатимуть один одному історії дня що минає,
милуватимуться молодиком на небі у сусідстві з мільярдами зір. Обійнявшись мовчатимуть про своє. А діти, взявши патики-шаблі в руки, галасуватимуть, бігатимуть навколо, перемагаючи зло та мандруючи в просторі і часі.
Приїжджайте в Карпати, вони зачаровують!
P.S. Їхали назад з Ужгорода до Львова машиною разом з родиною Кубових, котрі зараз організували собі чудову експедицію — «Cхід-Захід», де на машині об’їжджають в поперех всю Україну. Заїхали подивилися на Лумшорські водоспади, дуже красиво. Також милувалися горами з вікна. І раптом мені здалося, що динозаври нікуди не вимерли, а просто запорпалися з головою в землю, залишивши на горі свої зелені спини і тихо сплять. А коли їм сняться жахіття, то гори-динозаври здригаються і подекуди чути жалісливий рев. Так стаються землетруси. Бережіть сон гір!
