Як я вже казав на вихідних пробував їхати в Польщу. В сестри віза була, і щоб не пропала вирішив з нею за компанію. Та й хотіла вона трохи пошопінгувати, але… по все потроху. Ранок. Приїхало, ще звечора замовлене таксі і повезло нас на автовокзал. 7.20 виїхали, час-від-часу в автобус підсідали Ної персонажі, котрі між собою добре зналися. Автобус пихтів приближуючи нас до кордону. Серед шуму мотору і гицання по ямах сильно вирізнявся звук відривання скотчу, яким сільські баби змотують між собою та примотують до себе папіроси, перетворюючи себе на таких собі контрабандистів-моджахедів. Кордон. Черга повзе настільки повільно шо то капець. Сестра читає «туалені романи» (таке визначення я придумав для всяких там любовних романів за пару грн., надрукованих на високоякісних листках подібних до туалетного паперу, і з яких не шкода виривати листок коли в туалеті раптово закінчився папір). Я ж бо добре що мав зі собою Дереша «Архе» (дозволю собі оцінити книжку – архенітєльна книжка, купляйте і читайте). На кордоні з двох боків нас тримали 8 годин, як нам потім сказали – поляки страйкують. Ніби працюють але роблять все якось дуже повільно. Приїхавши на п’яту до Перемишля і взнавши що останній автобус їде за дві години «дуже ся втішили». Пішли щось вкусили, та й побрели в найближчий супермаркет, ну а та ціни або такі як в нас або чуть-чуть дешевше або дорожче. Ну а шо робити трошки скупилися і назад додому. Шкода шо ніяких фоток не замутив. Але приколно вийшло – поїхали в Польщу на вечерю.
Категорії