У Львові вже котрий день дерева стоять з льодовим напиленням, наче велетенські цукерки-кугутики, котрі мама в дитинстві робила з плавленого цукру і встромляла в них гілочки. Правда формочки в нас були у вигляді грибочків, інколи позичали форми в сусідів, то там крім кугутиків були голови вовка і зайця таких як в нупагаді. Доречі той мультик Ну Постривай в мене в голові так і засів одним словом нупагаді, і ніяк інакше. В понеділок на англійській як розказували про улюблені мультфільми в дитинстві, також казав нупагаді, бо не може він для мене бути Hey Wait!
А щодо кугутиків, то простий плавлений цукор був дуже популярним ласощем так само як і хліб з цукром покроплений водою чи спілий червоний помідор, котрий мачався в тарілочку з тим же цукром і відкушувався, мачався і відкушувався.
Та вернемося до дерев. На голі, блискучі від льоду гілки сідають ворони, і під їх вагою лід на гілках починає тріскати. Потім ворони полошаться, перелітають на інші гілки і все починається заново. Така собі симфонія дерев, льоду та ворон.
А ще загубився в часі. Весь ранок думав що середв, а це четвер, треба підкрутити внутрішній годинник, бо відстає.