За сьогоднішній день згадку про день народження Івана Франка побачив лише новиною в одному інформагентстві, де згадувалося про покладання квітів до його пам’ятника у Львові. Серед блогів жодної згадки :( по телебаченню також, шкода. Я вирішив трохи виправити це, та й привітати Івана Яковича з його 153 річницею життя, адже не важливо чи живе людині в фізичному понятті життя, головне що вона живе в своїх вчинках в своєму доробку.
Певно переважна більшість людей, котрих спитають про творчість Франку одразу згадають Каменярі, Мойсей, Украдене щастя (до речі, як на мене , “плюси” зробили непогану екранізацію), Захар Беркут. Проте Франко був також чудовим ліриком, нижче викладаю один з улюблених віршів.
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне
І в груді щось метушиться, немов
Давно забута згадка піль зелених,
Весни і квітів, — молода любов
З обійм виходить гробових, студених.
Себе я чую сильним і свобідним,
Мов той, що вирвався з тюрми на світ;
Таким веселим, щирим і лагідним,
Яким я був за давніх, давніх літ.
І, попри тебе йдучи, я дрижу,
Як перед злою не дрижав судьбою;
В твоє лице тривожно так гляджу, —
Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою.
Якби ти слово прорекла мені,
Я б був щасливий, наче цар могучий,
Та в серці щось порвалось би на дні,
З очей би сліз потік полявся рвучий.
Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,
І приязнь мусила б нам надокучить,
В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить,
Роздільно нам прийдеться і вмирать.
Припадком лиш не раз тебе видаю,
На мене ж, певно, й не зирнула ти;
Та прецінь аж у гріб мені — се знаю —
Лице твоє прийдеться донести.
З Днем Народження Іване Яковичу!
П.Н. З нагоди дня народження 27-28 серпня в Нагуєвичах міні-фест ковальського мистецтва