Через вихідні в мене в стрічці новин декілька раз випливав лінк на статтю на УП під заголовком «Знання – сила?». Можна було б звернути увагу лише на те що в заголовку замість тире використовується дефіс і на цьому закінчити обговорювати якість статті, але я її все таки перечитав. Перечитав її двічі. Думав з другого разу мені відкриється якась потаємна суть котру хотів сказати автор. На жаль ні. Не відкрилася. Таких бздурів я давно не читав.
От фраза: «И уж тем более безнадежна средняя школа, где будущий дизайнер вынужден изучать высшую математику – или делать вид, что изучает.», свідчить що автор взагалі не володіє «матчастю», бо вищу математику в школі не вивчають, це раз, а по друге рівняння якими описуються геометричні фігури, а також графіки функцій можуть дати розуміння та натхнення у творенні нових форм. Не треба також забувати про золотий перетин — термін, котрий використовують і в математиці і в мистецтві.
Посили «Если главной целью обучения в вузе является получение диплома, почему бы его просто не купить? Если школу посещают ради ее окончания, зачем учиться?», «каждый обладатель персонального компьютера сам себе Оксфорд и Сорбонна», «система, построенная на передаче ненужной информации, выглядит просто нелепо в современном информационном обществе.», «Информации, которую при желании и необходимости можно получить, лишь задав соответствующий поисковый запрос.» не витримують критики. Людина визначає для себе які знання потрібні всім, видає бажане за дійсне. Легко писати критику на наші школи, перед тим навчившись тому самому письму в школі.
Також я не підтримую думки що «…всю українську систему середньої освіти з її 20 тисячами шкіл та пів-мільйонною армією вчителів можна замінити одним вебсервісом з достатнім рівнем гейміфікації та соціальності. Все міністерство освіти – командою стартапу в 20 чоловік. Багатомільярдні трати – річною підпискою в 500 грн.»
Жоден веб-сервіс не зможе замінити вчителя в його спілкуванні з учнями, особливо на початкових класах. Вчитель не лише дає знання та контролює їх, він також може започаткувати любов учнів до того чи іншого предмету і тим самим допомогти визначитися. Вчитель також може мати індивідуальні підходи до різних учнів і в процесі змінювати їх. Той момент, коли вчителів замінить веб-сервіс, учнів можна замінити на роботів.
Є проблеми в сучасній середній та вищих освіті, але відмовитися від них як інституцій це зовсім не вирішення проблеми. Це створення ще одної, ще більшої проблеми. Їх потрібно реформувати і вдосконалювати. Інформаційні технології можуть бути якраз не заміною вчителів, а їх доповненням. Наприклад, замість твору на тему потрібно написати допис в блог котрий можуть читати лише викладач та учні класу. Та й взагалі всі домашні завдання та створення підручників, методичних посібників перевести на систему контролю версій, наприклад, GIT. Вчитель зможе тоді перевіряти домашні завдання в процесі їх здачі учнями, а не лише на початку уроку. Слідкувати за прогресом над проектом/завданням переглядаючи ревізії. А стосовно підручників, то система контролю версій допомогла б оперативно вносити зміни чи адаптувати навчальні матеріали для місцевостей чи шкіл. Правда потрібно щоб і підручники і зошити стали електронними. В майбутньому в освіті інформаційні технології я бачу з вчителями, а не замість вчителів.
Тому знання це сила! Згадуйте тих, хто їх вам дав, перед тим як казати що вони не потрібні.