Гуляю по Варшаві, роздивляюся навколо. На будинки, пам’ятники, вітрини. А там таке то кафе тут вже більше 50 років, такий магазин тут з 1948 року і так далі. Мене охоплює журба і злість, я пишу твіт про те що «Радянський Союз найбільше зло що сталося з Україною».
Радянський Союз — це найгірше що сталося з Україною.
— Petro Nek (@mrpetruccio) July 21, 2013
Отримав декілька реплаїв що от Янукович найбільше зло, та що «20 років Союзу нема і нічого доброго також нема».
Спробую детально пояснити свою думку. Радянський Союз найбільше зло, тому що цілеспрямовано винищив підприємців як клас. За ті сімдесят років люди звикали працювати лише на державу, отримувати за це копійки, красти з роботи (бо платять копійки і не оцінюють належно). Все було ніби і у власності всіх, але й нічиє. Все мало власника і не мало. Директор заводу?! Директор також крав так як і робочі тільки в більших масштабах. Все рівно це державне, ніхто не побачить.
Радянський Союз найбільше зло за те що затаврував селянина господаря тавром куркуль. Куркуль що експлуатує працю інших селян. Забравши все від куркулів, совіти забрали рештки у всіх селян, загнали всіх у колгоспи працювати на державу, даючи копійки. Держава сама стала куркулем. Селяни замість того щоб вчитися вдосконалювати свою працю, вчилася красти. Навчитися красти легко, відучитися ой як важко. Там де тяжко було щось вкрасти, люди брали і вимагали хабарі. Так, хабарі брали і до Союзу, просто тепер діло набуло зовсім інших масштабів.
Виробництва забрали, проте виробляли здебільшого не те що потрібно і не там де потрібно, але робили бо план. Всіх хто намагався діставати і торгувати тим на що був і попит і дефіцит, таврували словом «спекулянт».
Радянський Союз винен і через те, що більшості в головах сиділо «одне життя — одна робота». Ні ти міг звичайно просуватися по кар’єрній драбині, вступивши в партію, але це трохи інша історія… А так, пішовши на завод токарем, точити поршні, ти і на пенсію підеш з того ж заводу токарем, хіба що вищого розряду. Ні про яку зміну спеціалізації практично не йшла мова.
Усі ці нищення династій підприємців, колективізації, націоналізації та їх не менш страшніші наслідки потрібно довго долати, при чому, перш за все треба долати їх у своїх головах. Тому, якщо хтось і далі ностальгує за дешевою ковбасою, забудьте, її вже не буде. І запхайте собі ці ностальгії подалі і пробуйте мінятися, ніхто за вас це не зробить.
P.S. текст написав більше як місяць тому, та опублікувати забув. Зараз не жаль не гуляю по Варшаві, а сиджу вдома перед ноутбуком.