Зараз ви не сприймете серйозно мій пост, проте я абсолютно серйозно. Багато хто, в тому числі я «глибоко стурбовані» російською попсою і шансоном, що лунає з маршруток, таксі, на останніх дзвониках і випускних чи просто кафе. Але в більшості випадків глибше «стурбованості» ми нікуди не йдемо.
Є ніби одне очевидне рішення треба то все заборонити і буде спокій. Проте, насправді, це не так. Люди, котрі слухають попсу і шансон не перестануть її слухати через якусь там заборону і в момент всі почнуть слухати Шопена, Шо Моцарта, Deep Purple чи ТНМК. Вони і далі будуть слухати своє. Тут проблема в іншому, подібне треба замінювати на подібне, тільки своє україномовне. Нам потрібен свій україномовний шансон, свої пацанячі вірші. Вони мають ути водночас прості і пафосні, романтичні і жизнєнні. Вони можуть бути, поганими, неграмотними, неполіткоректними і вам не подобатися. Пропагувати нездоровий образ образ життя чи ще всяку фігню, але вони мають бути. І їх треба також промоутити.
Зараз на думку спала лише одна група Курган, котра робить щось подібне, може ви знаєте ще інші приклади, то накидайте. А від мене вам, як приклад такої творчості коротенький віршик:
Допив я пиво,
Розбив пляшку,
Зробив розу.
А за віком гуркоче грім, —
Травневі грози.
Проте у мене тут своя буря у шклянці,
Я вже банячу третій день в майці і штанцях.
Не п’ю для того, щоб згадати,
А п’ю для того, щоб забути.
Нап’юся так, щоби ригати,
Доп’ю усе, щоби заснути.
І хоч плюс тридцять на дворі,
На серці іній, у душі морози.
Весь час, як згадую тебе,
З очей ідуть…
…Травневі грози.