— Цей банан з’їмо ми, або ніхто!
— А почему вы его не едите?
— Та ми не голодні і взагалі то не любимо бананів.
— Извините, но ваш банан уже начал чернеть. Может отдатите его тем, кто голоден и любит бананы?
— А ти хто такий, щоб тут командувати? Шваль така, приїхала звідкись і командуєш нами! І взагалі чого ти не спілкуєшся українською??????
Десь за таким сценарієм відбувається багато дискусій чи коментарів під постами в соцмережах між групою людей, котрі здебільшого називають себе націоналістами та російськомовними українцями чи приїжджими легіонерами.
Я теж хочу, щоб в недалекому майбутньому 99,9% мешканців України вільно володіли і розмовляли українською, англійською, іспанською, німецькою чи китайською. Думаю, що багато російськомовних теж хочуть цього. Окрім того, я хочу, щоб не тільки в Україні знали і любили українську, а й по цілому світі відкривалося більше кафедр української мови з величезним конкурсом на місце. Хочу, щоб ми творили якісний, конкурентний україномовний продукт, котрий хотіли б швидко ліцензувати, купити права на видання книжки, тощо в Америках і Європах.
Проте, мені видається, що по сценарію, описаному вище важко такого досягти. Потрібно творити інші сценарії, котрі б приводили до win-win ситуації.
Добраніч!
