Це я не про місто, це я про фільм «Ласкаво просимо до Нью Йорку». Дві години розчарування. Все починається з трейлеру. Він бреше нам своєю динамікою, заманює неіснуючими сценами:
«
— Why you do all this fucking?
— What you prefer, play golf?
»
Це як вертоліт, що зривається в трейлері і якого немає в кіно. В мене навіть закралис думки, що нам показали фільм з порізаними сценами (хоча худи вже довший)
В основу фільму взято судовий процес над Домініком Строс-Каном через сексуальні домагання до працівниці готелю. Роль впливового голи банку дісталася Жерару Депардьє. (Кажуть, що Строс-Кан подав в суд на творців фільму за наклеп, але я думаю швидше за все не за наклеп, а за нудоту). Якщо коротко, то третину фільму Депардьє грає все що рухається, а решта часу грає мозок глядачам. Своїм сопінням і ходженням в одном і тому самому плащі. Якщо чесно признатися, то Депардьє чудово вжився в ролі і зіграв на п’ять. Весь час хотілося як мінімум плюнути йому в лице, як максимум заїхати в лице. Цього від нього не відбереш.
Але ці затягнуті п’ятихвилинні сцени а-ля арт-хаус, де герїня Біссет все що робить, то розглядає апартаменти за 60 тисяч доларів в місяць, це вже занадто. Такої нудоти давно не бачив.
Окремі «компліменти» заслуговує переклад, де фразу «заслуженого удмурта» Депардьє «go fuck yourself» переклали «іди під три чорти». Так от, ідіть під три чорти, шановні перекладачі!
Матимите нагоду не дивитися цей фільм, не дивіться.