Я завжди намагаюся вчити щось нове. Не завжди виходить, та я пробую далі. Роблю багато помилок, іноді забагато, іноді захоплююсь ідеєю розкручую її в голові і сам же її там критикую і ховаю. Часто сам себе розчаровую, іноді тішу.
Інколи знаходжу свої конспекти з матаналізу, збірники задач і починаю дорозв’язувати границі, похідні, інтеграли… З ними легко. На першому курсі, я був перескочив декілька місяців і вчився сам розв’язувати різні дифрівняння. Вчився по різних книжках, бо не мав тоді ще ні комп’ютера ні інтернету. А вивчив через те, що програма по математичному аналізі в Універі і Політесі трохи різнилася і вони їх швидше проходили і мені приносили контрольні що я порозв’язував. За це платили якихось 10-20 гривень. За кілька годин роботи. Що було досить непогано, враховуючи що тоді я міг проживати тиждень за 25 гривень, а перша стипендія була 68 гривень. Тепер вже рідше маю справу з інтегралами, але деколи як находить, то викопую з голови формули.
Колись ще мав звичку складати римовані рядки, іноді навіть записував їх в спеціальний зошит, виходило здебільшого препаскудно, але розуміння цього приходить лише з часом. Зараз теж, інколи, римую в голові, не записуючи, бо вважаю це чудовою зарядкою для мозку. Придумати риму і створити якийсь образ. Нехай це буде і дурня, але це корисна дурня.
Тато колись з зарплати завжди купував якусь книжку. Так в нас набралася така немаленька домашня бібліотека. Я не багато читав, та й зараз хотілося б читати більше, але любив перекладати книжки з полиці на полицю, дивитися їх обкладинки та й інколи гортати. Так я познайомився з віршами Висоцького швидше ніж з його голосом. Читав іїх зі своєю інтонацією та без надриву. А ще знайшов таку невеличку книжку «Із скарбниць античної мудрості», де різні приказки латиною поділені на розділи та та присмачені поясненнями і згадками в яких працях Маркс чи Ленін їх вживав. Так почалося моє захоплення латиною. Я вчив їх десятками напам’ять, щоб потім козирнути перед однокласниками мудрими сентенціями. Причому я взагалі не знав як правильно читати слова. Що «L» є мягкою, і коли читати «C» як «К», а коли як щось середнє між «Ц» та «Ч». Потім прийшлося трохи переучуватися.
Та, якщо повернутися до мого теперішнього захоплення — театральних курсів, то я навіть не впевнений чи є в мене відповідь на питання як я туди пішов. Офіційна версія, це те що в мене курсозалежність, і після того, як я походив на англійську, на курси водіння, мені треба було ще кудись піти. І якось виплив театральний гурток. Я згадав що був деревом (насправді лісовиком) в Лісовій пісні у шкільній виставі (Зі слів пам’ятаю лише «ох, як я довго спав», певно і більше нічого і не говорив :). Хотів бути Лукашем, бо Мавкою була симпатична дівчинка, в котру тоді був таємно закоханим). Написав в соцмережах про своє бажання і отримав трохи коментарів. Один про те що від фотошколи імені Дієго Марадони має щось подібне стартувати. Відкрив їх сайт, прочитав новину і забув на тиждень про то. Потім, якось в ночі, знову натрапив на відкриту вкладку про набір і відразу ж написав що хочу теж.
Вже скоро буде місяць як я ходжу і до сіх пір я не має відповіді для чого я туди, пішов, але знаю навіщо я сюди ходжу. Це класно! Це звичайно важко, але чудесно. Після занять приходжу додому витиснути, але задоволений. Ми в собі ще стільки багато ховаємо, що навіть не підозрюємо що то в нас є. Скажу чесно, кожного разу мені трохи страшно і думаю, що нічого путьового з мене не вийде, але «батя, я стараюсь». І якщо в мені залишиться хоча б сота частина того що мені дають, це бде прекрасно! А ще мені подобається бути з чудовими людьми. Тому як маєте два вільних вечори на тиждень, не думайте й записуйтесь до нас на курси.
Випробовуйте себе, намагайтесь ставати трошки кращішими!