— Доброго ранку!
— Доброго!
Заговорила до нас незнайома тітонька на майданчику біля ліфту. Певно вирахувала по запаху копченої куртки. Бочки на Майдані не тільки добре гріють, а й надають святкового аромату всьому в радіусі двох метрів навколо. Так пахнув одяг діда, коли він вудив ковбасу на Різдво.
— Тримайте стрічку — вже в самому ліфті дає тітонька.
Я кажу, що в мене вже є, Тарас прив’язує стрічку до рюкзака.
— Хлопці готуйтеся до другої хвилі революції, бо той мурло не підпише. Ви чули, що він вчора по телевізорі говорив? Я вчора до другої години був на Майдані, так там чогось Юлю не можна було з днем народження привітати. Ми вчора біля кабміну півтора години співали тим хлопцям в шлемах. Ті соколята там потіли, а ми їм українських пісень співали, але гарні дівчата там були!
— Слава Україні!
— Героям слава!
Наша революційна тітонька вітається зі старшим пенсіонером з сусіднього під’їзду і одразу ж додає:
— І донецьким брехунам.
— А чего это? — обурюється пенсіонер.
— А я знаю голубчику за кого ти голосував.
— Я голосовал за Юлю…
— Так, так, гріхи коли будеш відмолювати…
Розмова між сусідами продовжується, ми звертаємо ліворуч і бажаємо їм гарного дня. Проходимо ще кілька метрів вперед.
— Как там на Майдане ребята? — чуємо голос ззаду від вусатого чоловіка років сорока п’яти.
— Стоїмо, тримаємося.
— Удачи вам ребята, но пасаран! ¡No pasarán!
— Дякуємо!