Вже котрий вечір я ходжу на безкоштовний театр тіней. Для цього достатньо лиш вийти на балкон. Навпроти мене щоразу розігруються вистави в двадцяти п’яти вікнах. Комедії, трагедії, кожного разу щось інше.
Фігурки протирають вікна, в них пригорає щось на пательні, витягають молоко з холодильника, спілкуються, сваряться, виходять на балкон і подають сигнали морзе папіросами-маячками. Три коротких, три довгих, три коротких.
Під’їзди відсвічують осцилографно-зеленим світлом. Телевізори в темних кімнатах блимають синім. Далі п’ятдесять відтінків жовтого.
Фігурки рухаються, включаючи та гасячи нове вікно. Вистави тривають від смеркання та й десь до пів першої, далі залишаються лише соло-вікна з поодинокими героями.
Завтра буде щось нове.