Спочатку, з хвилину часу я думав що це якийсь старий екстравагантний хіпстер. В руках він тримав стакан такий як від кави на виніс, а під пахою купу газет і журналів. Я, як порядний турист, фотографував все що бачив на свій айпад, а дивився я тоді на різні вуличні написи на колонах.
Він підійшов і привітався по польськи, сказавши щось типу пан певно турист що все фотографує. Я відповів на англійській, бо польською знаю лише декілька слів (ні, не було в мене в дитинстві польсату, на мою шестипальцеву антену таке добро не приходило). Співрозмовник відразу перейшов на англійську. Запитав звідки я. Львів. Він довго думав, я бачив що щось йому нічого на думку не приходить, тому повторив Львув. Тут я побачив якесь нерозуміння в нього на лиці (думаю він також думав «Чувак, ти що в дитинстві смурфів по польсату не дивився, камон»).
— Бат ю мейбі нот е юкрайніан, ю мейбі е джувіш?
— Ю а нот фьорст ху тел ит то мі, итс ол бікоз май беард, бат ай ем е юкрайніан.
— Ай воз олсоу борн ін Львів — відказав співрозмовник — Ду ю спік рашн? — зразу ж додав.
— Е литл біт — відказав я.
— Ай спік інглиш, полиш, рашн… — ще було названо декілька мов, які я забув — Мейбі ю вонна дрінк сам кофі?
Я погодився і в той ж момент побачив що мій співрозмовник стоїть в одних шкарпетках. Та вже пізно було відмовляти, і хотілося більше почути від нього історій.
— Ай юзд ту бі е пайлот, нав ай ем ретайред.
Два великі американо і дві пачечки таких горіхових сумішей. Зі здачі він попросив 12 злотих собі, я віддав.
— Вот ебаут Джулія? Джулія Тимошенко. Из ші стил ін призон ін Харків? Ай нов хе доте лив ін Інгленд виз хе хазбенд.
Він витягнув з розкладки безкоштовні журнали, два взяв собі і один мені. Ми вийшли на вулицю, сіли за столик.
— Вот из йо нейм?
— Петро.
— Май нейм из BD, джаст ту леттерс, Володя — усміхнувшись, відказав він. — Ай ем а мілліонер.
Він відкрив горішки, сказав що то «гуд фуд», і що він їсть тільки один раз на день, підвечір, катається на коні, плаває, тому має такий добрий аутфіт. Показав на моє пузо і сказав що мені тре позбутися його. Я усміхнувся і ствердно помахав головою.
— Ай ем фоті найн (севен максімус севен) енд ай фак міс поланд, ші из твенті ван енд ші вонт бі виз мі, пробаблі фор май мані.
— Ар ю е стюдент? — додав “BD” Володя.
— Но, ай ем а блогер.
— Ай ем е блогер ту, ай врайт ебаут калчре енд хісторі. Ай ем е врайтер. Марк Твен из май фейвроріт врайтер.
Далі він розказав що вчився семестр в Єлі, але закінчив таки в Прінстоні математику. До нас підійшла жебрачка (вона до мене і раніше приходила, я був всипав їй трохи ґрошей що були в кишені). Жебрачка почала свою стару пісню «пане дайте пару ґрошей на антибіотики, я не п’ю вже давно, я за вас помолюся…» і так далі. Володя “BD” поважно піднявся, витягнув з кишені монети і дав їй два злотих. Потім так на неї сердито подивився, що вона пішла геть.
— Ду ю нов Марк Твен врайт е сторі «ксяже і жебгак». Соу ші из е «жебгак» енд ю а е «ксяже», бікоз ай гив хе йо мані. Мані вот ю гив мі фор гивінг фор «жебгакс».
— Ду ю хев е бізнескард, сір — запитав Володя.
Здається, до мене вперше звернулися sir, принаймні міські божевільно то точно вперше, я дістав свою візитку з написом «ПТР НК»
— Петро Нек — прочитав “BD“ — емейзінг, вері інтрестінг.
Правда він не зрозумів до чого там вініпух. У відповідь Володя дав пластикову картку на знижку, де було написано freebee, і заявив що він містер Фрібі.
— Вен ю лівінг Варшава?
— Тудей.
— Вере ю ґовінг?
— Ту Львів.
— Из ит експенсів тикет ту Львів?
— Найнті злотий.
— Кен ю бай мі е тикет ту Львів?
— Ноу.
— Єс, шуре, ю онлі лефт фифті злотий, ай со ит ін кафі, ю маст кіп ит то зе енд оф зе дей.
Потім, запитав котра година і запропонував піти в парк Лазєнкі, послухати Шопена, бо там десь мають його грати, я погодився, бо сам якраз туди збирався. По дорозі він вітався зі всіма прохожими. Одним хлопакам, що сиділи на сходах сказав щось таке по польськи що ті хотіли його побити, але обійшлося. Далі він розказав що сильно злий сьогодні, а ще те чого він лише в одних шкарпетках. Він займається якимось єврейським бойовим мистецтвом де б’ються лише ногами, тому він без взуття. Бо якби був зі взуттям міг би когось вбити. Потім був потік слів що жінка його вигнала з будинку що коштує мільйон, сказала що може повертатися лише після того як в крові не буде й каплі алкоголю. Потім жінка йому сказали йти в парк Лазєнкі, вона за ним спостерігатиме в підзорну трубу. Потім виявилося що і бог йому також сказав йти в Лазєнкі. Далі мені набридло чекати поки він з кожним перехожим стане за щось поговорити і я його залишив.
”BD“ певно багато часу проводить в читанні газет, бо є досить обізнаним в різних ситуаціях в світі. Решту часу він проводить в своїх фантазіях, пляшці та видуруванні грошей в таких довірливих туристів як я. Та діло в тому що мені ні скілечки не шкода тої кави і злотих. За них я отримав цікавого співрозмовника на деякий час. Якби у нього було на декілька крапель менше божевільності, він міг би стати успішним актором.