Минуло тільки дві години поїздки, ми зупинились в Тернополі. Я в купе ще з трьома супутниками, всі троє чоловіків. А в сусідньому купе дві дівчини, викупивши всі місця, забарикадувалися і не виходять в коридор.
Стосовно свого купе, то їде старший дядько, я б сказав дідо, музикант, викладач-диригент. Декілька раз голосно говорив по телефоні. Говорив про різні робочі речі з різними музичними термінами, як він когось там слухав і той навіть дуже добре грає. Дідо читає якусь пожовклу від часу книжку польською мовою, дбало обгорнену простим білим папером, тому про що вона не знаю. Ще двоє мужчин в діапазоні від 30 до 40-а років. Один бородатий, так як і я, з трохи довгим, злегка кучерявим волоссям. А другий, побритий з білим не дуже густим волоссям.
Спочатку всі сиділи і читали, ми троє, я, дід-музикант і ще один бородач, паперові книжки, а блондин — електронну. Далі блондин заліз на верхню полку, де лежав, і вечеряв йогуртом і печеньками. Перед Тернополем, бородач також влаштував собі трапезу, замовив в провідниці чай, витягнув зі сховку під нижньої полки кульок наповнений десятками інших кульків. А там ковбаски, огірки, канапки, блінчики і звичайно ж яйця. Бородач діставав по одному яйцю, тримав його лівою рукою, правим кулаком наносив переможний удар, панцир яйцю не витримував, давав тріщину, а далі в діло вступали пальці. Яйце з’їдалося за три заходи, в перемішку з ковбасою і блінчиками. Кожного разу, після гибелі чергового яйця, купе наповнювалося його останнім подихом, що виривався в простір з-під шкарлупи.
Так от, про нижні полки. Всі хто їздять на нижніх полках — отримують все. Величезний сховох під низом, найкраще місце за столиком біля вікна, і їм не треба щоразу карапкатися півтора метри вгору коли захочуть прилягнути. А ти сиди, збоку біля дверей, і будь готовий що тебе попросять догори. А там вже не посидиш, там одне положення — лежати. Хоча спати я все таки більше люблю на верхній полиці. Добре, піду я пожую крекерів, і рахуватиму хвилини до кінця подорожі.
Категорії