Писати рецензії на щось не дуже вдячна справа, а писати негативні рецензії на фільм куди тебе запросили на допрем’єрний показ ще більш невдячна справа. Але все таки спробую.
Перші кадри фільму, сцена прокидання головного героя Макса чомусь нагадала мені заставку з Декстера, хоча може здалося. Фільм знято по однойменній книжці сучасного російського письменника Сергія Мінаєва, і якщо книжка така сама як фільм, то краще її не читати.
Про що фільм, про банківського клерка, котрий ніфіга не робить в офісі, тільки нюхає кокаїн, кричить на підлеглих і ставиться до всіх з пафосом. А ще він трахається з якоюсь московською зірочкою, щоб попасти на сторінки таблоїдів та задовольнити своє его. Раз в ресторані їх з зірочкою обхляпують фарбою активісти якоїсь там арт-групи. Грьобані хіпстери, котрі думають що своїми вчинками міняють світ. Проте насправді, вони хочуть слави та бути відомими і нічим не відрізняються від шльондр бо також беруться за проплачені корпоративні акції. І от Макс знаходить дівчинку-хіпстерку Юлю, певно закохується в неї, чи може хоче з нею переспати хз. І так між коксом алкоголем і Юлею проходить весь фільм. Ну головний герой ще час від часу видає банальні фрази вбрані в гарну упаковку, та й все. Взагалі то фільм ні про що, і остання сцена його повністю характеризує. Про Путіна-супергероя писати нічого не буду. Фільму бракує цілісності, десь на половині я вже був знудився, та й читав твітер. От таке от кіно.