Як я вже писав – був в Ужгороді. Тепер хочу трохи про то розказати. І так їхав туди вночі, виїхав о пів на першу ночі, в купе стояв невимовний храп (певно так хропуть справжні гірські легіні :)) і було дуже жарко тож було тяжко заснути… Нарешті приїхав. Ранок. Випив дві чашки такої собі кави в буфеті вокзалу і заточив шоколадку. Трішки прокинувся. Перше на що звернув увагу, вийшовши з вокзалу, це те що площа біля вокзалу зветься не привокзальною чи там Закарпатською а імені Георгія Кирпи(певно поміг збудувати вокзал). Але коли їхав додому то в приміщенні головного вокзалу побачив погруддя Кирпи, його форму, і вінки, і відразу то викликало в мене відчуття дискомфорту, ніби я не на вокзалі а на цвинтарі. Трохи перегнули хлопаки…
Далі знайшов вулицю Гагаріна, зробив все що треба. Поселили мене в готелі «Міраж», розкажу про нього. Він певно типовий для Ужгорода – маленький двоповерховий кімнаток на 5 максимум, на першому поверсі – бар. В мене був номер 5. Кімнатка розміром 3*4 (як фотографія :)) в якій є ліжко крісло, вішак столик телевізор без пульта що добре показує 5 канали – «новий канал», СТБ, «мегаспорт», «пєрвий русскій» і ще якийсь канал стриптизу. Краєвид з вікна прекрасний – цегляна стіна, але проте якщо подивитися вниз то серед купи всякого сміття можна було побачити домашнього улюбленця – щурика розміром з доброго кота. Далі на підлозі мене чекав сюрприз у вигляді гумового помічника в амурних справах.
Побачивши це я зразу кинувся перевірити постіль чи не залишилося там знаків тих самих амурних справ – на щастя постіль певно поміняли. Ще одне know–how власників готелю, це те як вони маркують крани в душі: червоний – холодна вода, синій – гаряча. Певно для економії – відкрив турист червоний кран, а там холодна вода – «та ну його в баню той душ» – а готелю економія :). Проте загалом Ужгород залишив по собі приємні враження. Ну хватить писати – дивіться:
