Александр Амзин. «Новостная интернет-журналистика»

Раджу прочитати всім хто є в інтернет журналістиці, а також тим кому цікава ця тема. В книжці практично, насичено та цікаво розказується як це все відбувається в lenta.ru. Мені дуже сподобалася. Висіла декілька місяців в читалці, а потім за декілька днів була прочитана.

Розкрито дуже багато тем, як правильно писати заголовок, будувати тіло новини, перевіряти факти, вичитувати на помилки, працювати з відгуками.

В кінці наведено ще досить посилань на статті та книги, котрі також варто почитати, щоб збільшити свої знання в темі.

І що головне, книжку можна безкоштовно завантажити зі сайту автора.

Роман Шпорлюк: У пошуках майбутнього часу

Роман Шпорлюк: У пошуках майбутнього часуМинулого тижня мав радість отримати в дарунок книжку Романа Шпорлюка — У пошуках майбутнього часу. Признаюся чесно про автора я нічого не знав (та й  зараз не дуже багато знаю, окрім того що це мудрий чоловік), проте маючи добрі рекомендації про книжку я засів за її читання одразу ж ввечері чи то пак вночі як прийшов додому.

Книжка дуже цікава, це збірка есеїв про Україну та її сусідів в зворотньому хронологічному порядку від 2009 року до 1960. Цікаво простежувати події з точки зору професора Шпорлюка. Я вам залишу тут одну цитату з книжки, про мову, а ви як будете мати змогу почитатти цю книжку, то обов’язково почитайте її.

Тим більше російська мова може і повинна стати знаряддям демократичної й патріотичної — саме патріотичної — освіти «русскоязычных масс» в Україні. Не думаю, що тих людей треба намовляти, щоб зрікалися рідної їм мови. Буде добре, якщо вони прийдуть до висновку, що їхнім ДІТЯМ треба добре знати українську мову. Дорослим людям вистачить і раціонального, спокійного пояснення того простого факту, що і для них самих корисно знати (і коли потрібно — послуговуватися) українською мовою — тоді, коли їх голос мають почути україномовні співгромадяни.

Перечитуючи Прохаська

Я взагалі то не дуже багато читаю. Принаймні не стільки скільки б хотілося, і коли бачу скільки інші навколо читають, і скільки ще книжок не прочитаних, то почуваюся невігласом котрий прочитав три книжки: буквар, зелену і третю. Майкл каже що це хвороба сучасного покоління, навченого сприймати інформацію малими порціями і швидко перемикати увагу з одного на інше. Що в цьому є трохи вини інтернету, і мені ще пощастило що народився та жив трохи до епохи тотального онлайну. Тому я ще можу трохи читати, а наступне покоління взагалі мало що читає. Але певно то все таки багато що залежить від самої людини, та її бажання читати. Проте те, що тепер в книжок та авторів більш жорсткіша конкуренція за увагу читачів ніж це було років з 20 тому є фактом.

Та повернемося до Прохаська. Десь рік з хвостиком тому Майкл приїздив до мене та зпрезентував тоненьку книжку «Порт Франківськ» зі словами: «тримай, тобі має сподобатися». І сподобалося. З того часу стежив за новими публікаціями Прохаська в «Галицькому Кореспонденті», переглядав відео з ним, а восени навіть пощастило прогулятися Франківськом в екскурсії з гідом Прохаськом (дякую Толику). Так от минулого четверга Прохасько був в книгарні «Є», попасти туди не вдалося, проте мені потім знову порекомендували почитати його «ФМ Галичина». Мені і швидше її радили, але якось все відкладав. В п’ятницю зайшов в книгарню і купив. У вечері почав читати, прочитав за один підхід. Потім ще довго лежав відловлював і вкладав спати думки котрі все крутилися в моїй голові. Взагалі якщо після декількох сторінок книжки не виникає жодних думок чи емоцій, то варто відкласти її десь далеко на полицю. Або не прийшов ще час і книжка не дозріла до вас чи ви не дозріли до книжки, або в вас з книжкою різні характери, або то повна маячня. І таке буває. А тут ловить і не відпускає з друго речення на кожній сторінці.

Так от, перечитуючи Прохаська, десь так на середині читання захотілося покинути все. Ні не читання. А той інтернет котрий ніби мав зближувати, а, насправді, віддаляє людей, суєти та комфорт міста, і перебратися десь в невелику дерев’яну хатинку під горами. Так щоб під боком був ліс, не було ніякої електрики, не ловив би мобільник. Був ди невеликий город, кури, пес, назвав би його або Бурик або Бім, а можна і подвійним іменем кликати. До ближчого магазину з поштою кілометрів 2-3.  Щоб не часто туди швендятися, але коли йшов би то зразу ж фізкультурою займався. Магазин з поштою треба для деяких харчів, нафти для гасової лямпи і щоб листи трохи надсилати. Я от не пам’ятаю коли і кому в остання слав паперового листа. Взяв би старе радіо на батарейки що б ловило довгі хвилі щоб часом знати що твориться в світі, книжок, трохи зошитів та олівців щоб записувати спостереження коли було натхнення. Годинників не брав би, їх не треба. Бо не маючи годинників час трохи сповільнюється. Порався б по городу. Бульби багато б не садив, більше різної городини. Робив би всякі настоянки терпкі й солодкі. Ще в хаті мала би бути кімнатка для подорожніх. котрі б інколи зупинялися мандруючи  в гори чи вертаючись з. Я б тоді з ними розмовляв, випитував що там в світі, просив би залишити газети в яких загорнуті бутерброди, дегустував настоянки. Ех добре би було…

Ефект фейсбук

The Facebook Effect (Ефект Фейсбук)Минулого тижня випадково в книгарні «Є» натрапив на книжку Дейвіда Кіркпатріка «Ефект Faceebok. Внутрішня історія компанії що об’єднує світ». Навід не дуже гортавши її, купив. І не пожалкував, бо книжка добра і легко та швидко читається, бо хочеш дізнатися що там буде в наступному розділі.

Дейвід Кіркпатрік в описує період від зародження  з лютого 2004 до утвердження як потужного гравця в 2010 році. Поки ще без мільярдної аудиторії (автор пише що коли будете читати книжку, то аудиторія перевалить за 500 мільйонів, вже мільярд) без купівлі інстаграму за майже мільярд доларів та без запуску таймлайну (життєпису) в якого також є чимало противників як було і у випадку зі стрічками новин та відкритістю профілів. Проте мені було цікаво спостерігати як гуртожитковий стартап що розроблявся під декілька пляшок пива в компанію котра, кажу це без пафосу, змінює світ.

Цікаво спостерігати як компанії давалися ті чи інші впровадження та зміни в соцмережі. Також дуже сподобалося методи Цукерберга та Московіца в підключенні нових університетів на перших стадіях розвитку фейсбуку.

Стосовно стилю написання, то він мені також сподобався: чіткий розбитий на логічні частини з багатьма посиланнями на статті в інтернеті та інші книжки. В кінці автор дякує декільком десяткам людей що погодилися на інтерв’ю для книжки. Події представлені з точки зору різних людей, хоча все таки фейсбук та Цукерберг там білий і пухнастий.

В будь-якому випадку раджу її почитати для більшого розуміння історії інтернету та соціальних мереж.

В процесі читання захотілося прочитати та порівняти Код Дурова, враження від котрого значно скромніші в позитиві

Тепер хочу розказати про ляпи перекладу котрі псують насолоду читання: Продовжити читання

Код Дурова

Код ДуроваДесь на середині читання книжки ефект facebook я згадав про недавно нашумілу книгу Код Дурова, котру також захотілося почитати і порівняти її з ефектом фейсбука.

Як я вже писав Ефект Фейсбук, я чесно купив в книгарні «Є» за 66 гривень і 78 копійок, а от «Код Дурова» скопіював з інтернету. Причому копію книжки я знайшов ввівши в поле пошуку Вконтакте код Дурова. Така от іронія долі. Книжка невелика всього 99 сторінок формату А4, в друкованому варіанті певно буде трохи більше.

Я постараюся описуати враження суто по книжці, проте деколи буду  порівнювати її з ефектом фейсбука, так як читав їх дві паралельно

З самого початку що кидається в очі це сцена де Дуров вибиває з «торгашів» 20% комісії від проданих товарів через вконтакте, тоді як книжка про фейсбук починається натхненною історією про те групу протесту в Колумбії і як Фейсбук змінює світ. Продовжити читання

Відстані та вібрації від Прохаськів

Відстані та вібраціїЯ вже колись писав що люблю спостерігати за історією крізь призму різних предметів. Наприклад, як змінювався з часом вигляд техніки, обгорток від цукерок, мода, реклама, тощо. Бо класична історія, таку яку вчать в школі доволі часто упускає такі моменти як не важливі, хоча якщо їм приділяти більше уваги, то можна дізнатися багато цікавого.

Цього року, Миколай вибираючи подарунки в книгарні, побачив невеличку книжку від Юрка та Тараса Прохаськів «Відстані та вібрації». Через деякий час вона опинилася в мене під подушкою, а сьогодні я її прочитав. Книжечка невелика, проте дуже цікава. Її можна назвати коротким нарисом історії Галичини з точки зору залізниці. Період від Йосипа ІІ до Помаранчевою революції описаний в поїздах та коліях. Скільки раз та коли мінялася ширина колійного полотна на Галичині. Ким були колійовці в міжвоєнний період, про «владу» провідників. Все викладено чітко, коротко та цікаво.

З 2000 року я також тісно пов’язаний з коліями та поїздами. ні я не працюю на залізниці, проте від тоді як почав вчитися, а потім і працювати у Львові та жити на два міста, то чи не кожного тижня (количь частіше, тепер трохи рідше) їжджу з дому до дому, з Ходорова до Львова і навпаки. Я вже не раз описував різні дорожні замітки. Поїзди стали для мене бібліотекою, де можна, не відволікаючись на інтернет, почитати давно відкладені книжки. Інколи навіть хочеться частіше кудись їздити щоб дочитати щось цікаве. Так символічно співпало що і цю книжку про заліниці я прочитав сьогодні в поїзді.

Зайдіть в книгарню, купіть «відстані та вібрації», сядьте на приміський поїзд і влаштуйте собі мандрівку в просторі та часі!

Маленький принц

Сьогодні я вирішив прочитати «Маленького принца» і отримав море задоволення. Це чудова казка. Тепер от думаю чого це я раніше її не прочитав. Якщо ви ще не читали, чи читали давно, прочитайте ще раз!

Маленький принц., ілюстрація Христини Мельничук Ілюстрація Бублика

«Біла Гарячка»

Недавно купив собі книжку «Біла Гарячка» від польського репортера Яцека Хуго-Бадера. Два дні тому її прочитав і от тут хочу сказати пару слів про неї. Книжка бомбезна дуже легко і швидко читається. І в процесі читання я відчував себе співучасником подій — сидів збоку, коли Яцек пересікав Росію на УАЗику, разом з ним та Еммою збирав пляшки по смітникам Москви, пив коньяк в Тирасполі.

Книжка скомпільована з репортажів після подорожей Росією, Україною та Молодовою. Складається з двох частин. Перша про подорож Росією від Москви до Хабаровська протягом 2007-2008 років з розмовами з різноманітними людьми — хіпарями, рокерами, скінами, наркоманами, міс Росії серед ВІЛ інфікованих, шаманами, сектою Вісаріонців і простими подорожніми. Що ще цікаво, то автора свою подорож розбавляє цитатами з радянської  книжки «Репортаж з XXI століття», котравийшла в 1957 році і описувала життя за 50 років, тобто якраз 2007 рік. Є речі, котрі автори передбачили це цифрові фотоапарати, інтернет, мобільні телефони, а в іншому все мимо, всі хотіли утопію: подолані всі хвороби, переважно всюди електромобілі, дороги самі очищають себе від снігу, над Москвою штучне сонце. Дуже цікаво читати та порівнювати прогнози та реальність.
Друга частина складається з репортажів З України, Молдови та Росії. Дуже сильний та сумний розділ про вибух на шахті Засядька «Блядська симфонія До-мінор», та й взагалі немає в книжці немає жодного розілу, котрий був би нудним, все читається на одному диханні. Почитайте обов’язково, не пошкодуєте.

Львівська Сага

За рекомендацією Стронґовського, купив собі книжку Петра Яценка «Львівська Сага» і не пошкодував, прочитав її поки їхав в поїзді Ходорів-Львів, а потім ще трохи вдома дочитував. Містика, Львів, кохання в переплетінні з історією роблять свою справу. Тому якщо побачите десь її (я знайшов в книгарні «Є») — раджу купити. Ось приведу уривок з книжки про те як пахне Львів:

«Біля Опери пахне чорнобривцями та болотом. Львівські горобці пахли враннішніми булочками, голуби — вогкими парасольками. Міщани пахнуть дещо по-різному в різних районах. На Сихові вони мають запах вареної картоплі, на Майорівці — торішнього листя. Мешканці Варшавської пахнуть ладаном, а на Левандівці люди просочилися залізничним мазутом. Збоїща просяклися солодкавим запахом льодяників, Топольна — джерельною водою, на Збиранці зовсім немає запахів: мабуть, тому, що їх тут насправді забагато. Центр пахне протухлою водою чи свіжими полуницями — залежно від пори року чи настрою.»

Відгук лежав в чернетках майже рік з 12 квітня минулого року, тому виправляю свою помилку і публікую його, а ви вже в свою чергу прочитайте історію про Львів Ліле і Мадо та золоту мавпу.