Курсова, не менше 30 сторінок

Я от тут, замість того щоб спати, загрузив себе питанням. Для чого існують якісь дурацькі вимоги на кількість сторінок в курсових, дипломних, наукових та інших роботах. От чому не менше 35 сторінок Times New Roman 14 кеглем, півторачний інтервал? Невже якщо людина може передати суть свого дослідження чи роботи в 15 сторінках, на 20-ти інших вона має писати якусь білєбєрду щоб відповідати стандартам.

Навіщо в час коли інформація застаріває в процесі написання змушувати писати простирадла нудного тексту? Чому необхідним критерієм для наукових (курсових, дипломних, тощо) робіт студентам ставлять кількість знаків, а не належну якість роботи?

Я от поки ще не зміг знайти відповіді на ці запитання. Може допоможете?

Пам’ятка виборцю

Мільйони єдиних узгоджених дивляться на тебе з усюди.
Мільйони єдиних узгоджених усі на одне лице.
Мільйони!? Єдиних!? Узгоджених!?
Ну може не мільйони, і не зовсім узгоджених та єдиних,
Проте точно тисячі чи сотні, та ім’я їм легіон.
І всі вони полюють за твоїм голосом,
За галкою навпроти прізвища на бюлетені.

От, один з них молиться до тебе:

«Шановний виборцю, рідний бра-а-а-ате.
Обіцяю служити тобі вірою і пра-а-авдою,
в горі та ра-а-адости,
І ніколиніколиніколи не зрадити твій
го-о-о-о-олос».

Другий, почервонівши від напруги та алкоголю,
зазиває час-тушками і ковбасою по два двадцять:

«Вибєрі мєня, вибєрі мєні
Птіцу счястья завтрашнєго дня».

Третій, вдягнувши костюм клоуна, майстерно жонглює фактами, розважає анекдотами.
Непомітно засовуючи ліву руку вам в кишеню, правою дістає з шапки торбинку з:
Гречкою (450 г.),
Шоколадкою “Оленка” (35% какао),
Замороженим телячим язиком (500 г.),
Консервами та паленою самогонкою місцевого розливу,
І ще календариком на три місяці що залишилися та зі своєю пикою.

Та все це скоро закінчиться, —
Харчі з торбинки
Разом з пам’яттю та любов’ю кандидатів.
І в своєму серці та кишені ти відчуєш пустку!

Тому, виборцю, прошу тебе:
Вибирай, думаючи
І думай, вибираючи!

А потім не жалійся!

еСеМеСи Великих

От щось подумалося. От колись після смерті Великих людей друкували їх листи, щоденники, цікаво чи в майбутньому будуть викладати в публічний доступ їх смс-ки, переписку в фейсбуці/вконтактє. Чи буде в майбутньому таке поняття як смс романи чи фейсбук роман поряд з епістолярним романом.

Адже спілкування людей еволюціонує, точніше не саме спілкування, а засоби спілкування. Люди і надалі здебільшого говорять про погоду і про те як вчора погано зіграло Динамо (Карпати, збірна чи ваш варіант). Звичайно стиль спілкування на відстані змінився трохи, от як колись ми писали довгі листи ручкою на папері, і чекали тижнями чи днями відповіді. То тепер легко двома пальцями вбиваємо на екрані короткі 70-130 символів повідомлення і відправляємо їх смсками адресату. І відповідь хочемо отримати ще швидше ніж повідомлення дійшло.

Та що про нас, простих людей з простими проблемами, як то «купи сардельок і дві пляшки пива, а ще туалетний папір. Цілую», от цікаво що там Великі пишуть в смс-ах.

Щось я забагато задумався на сьогодні. Треба з цим припиняти.

Солодка правда то гірка брехня

«Ой ні, Петре, ти помиляєшся — скажете ви — всі ж говорять навпаки». Та я все таки вам заперечу. Якою б солодкою не була брехня з часом, коли ви її розжовуючи розкусите, ви відчуєте всю її гіркоту. І якою б терпкою до гіркості не здавалася б вам правда, все ж таки вона солодша від найсолодшої брехні, ви просто ще її не розсмакували.

Промова про мову

Регіонали нарешті вирішили використати мовну карту перед виборами, оскільки вже нічим крити свої промахи. Інакше не можна пояснити чому вони так довго чекали з «двомовністю» аж до останнього року каденції. Це ще одна можливість кинути кістку перед своїми виборцями і показати що от ми обіцяли ми зробили, ми хороші, а от западенці бачите протестують, не хочуть вам дати повністю насолоджуватися  вашою мовою.

Але любі східні друзі, невже ви дійсно вважаєте,що як у вас буде російська регіональною мовою, то одразу жити стане краще, стане менше безробіття, пенсію підвищать (не на 6 гривень, а більше), в державних лікарнях не потрібно буде купувати бинти, пластирі та елементарні медикаменти, дороги стануть рівніші, небо без хмар? Та ні, вас використають, поміняють «язик» на голос, а потім забудуть.

А ви, любі друзі, котрі стояли під Українським Домом і не допустили прес-конференції Януковича та привернули увагу світу до проблему, ви молодці. Проте друзі зрозумійте мову можна захищати не тільки на майдані, її можна популяризувати та захищати і сидячи за комп’ютером, працюючи, створюючи, розповсюджуючи та проштовхуючи українську мову. Я розумію, що азарт, але ображати нас хом’ячків, котрі не вийшли до Українського Дому якось не дуже гарно.

І ще дві думки. До захисників: як ви думаєте, невже після після Валуєвського циркуляру та Емського указу наша мова вижила через те що студенти пікетували якісь резиденції царя? Ні вона вижила через те що були люди, котрі продовжували творити прекрасні речі на нашій мові, і були люди котрі їх розповсюджували: ділилися, переказували, розносили в народ. Я також проти того щоб цей мовний закон був прийнятий, проте на моє переконання захист мови полягає не лише в стоянні під прапорами. Щодо прихильників закону, мені дуже шкода людей котрі за 20 років незалежності так і навчилися розуміти державної мови не знаю чи зі своєї вини чи з вини самої держави, але повірте мені ви себе дуже обмежуєте. Починаючи вивчати інші мови ви відкривається нові горизонти, хитросплетіння слів, котрі раніше були незрозумілими звуками набувають барв і значень. Не закривайте себе в своїй мовній комірці «4х4», світ набагато більший.

А ще дуже дисонує те що ті що «вчора» стояли під Укрдомом, «сьогодні» в соцмережах діляться спіраченим альбомом украънського гурту. Звичайно, можливо то не вони піратили, але все ж таки.

Раджу почитати ще думки Сергія Пішковція про мову, а також статтю на Текстах, з котрими погоджуюся.

Карпати

Їду в 13д поїзді, за вікном проскакують гори, хатки, річки, скирти сіна. Де-не-де пасуться корови, а в далині на верхах гір ще видніється пласти чистого, незайманого снігу.

Отак їду і думаю — ось тут і певно є Едем. Чого ж ще більше треба. Але проблема в тому, що вони дивляться те саме дурацьке телебачення і ними керують ті самі дурнуваті люди. В них ті самі проблеми що і в нас.

Але зараз не хочеться про це думати, хочеться уявляти пастухів-гоцулів в картатих національних костюмах з топірцем, що ввечері повертаються з плаю. В зубах люлька, в очах мудрість минулого дня. Чарівну дружину, що чекає чоловіка на брамі, поки в печі випарюється банош зі шкварками. І вони по шевченківськи зберуться “вечерять біля хати”, розповідатимуть один одному історії дня що минає,
милуватимуться молодиком на небі у сусідстві з мільярдами зір. Обійнявшись мовчатимуть про своє. А діти, взявши патики-шаблі в руки, галасуватимуть, бігатимуть навколо, перемагаючи зло та мандруючи в просторі і часі.

Приїжджайте в Карпати, вони зачаровують!

P.S. Їхали назад з Ужгорода до Львова машиною разом з родиною Кубових, котрі зараз організували собі чудову експедицію — «Cхід-Захід», де на машині об’їжджають в поперех всю Україну. Заїхали подивилися на Лумшорські водоспади, дуже красиво. Також милувалися горами з вікна. І раптом мені здалося, що динозаври нікуди не вимерли, а просто запорпалися з головою в землю, залишивши на горі свої зелені спини і тихо сплять. А коли їм сняться жахіття, то гори-динозаври здригаються і подекуди чути жалісливий рев.  Так стаються землетруси. Бережіть сон гір!

Гори