На привокзальную…

Кожного разу, коли ти приїздиш чи їдеш з міста тебе зустрічає Привокзальна. Будь то площа чи вулиця, проте це, очевидно, окремий, автономний кусень землі міста. Такий собі Антиватикан, з антикардиналами, антиєпископами та, проте, з папою котрий тримає дах над цім всім царством гріху, жадібності та біляшів. Тобі залишається лише ходити навколо і спостерігати. На Привокзальній, певно, тільки не народжували, але беззаперечно жили та вмирали, житимуть та вмиратимуть. А збоку смажитимуть чебуреки, закликатимуть на маршрутки, крастимуть гаманці , проситимуть на бухло.

Наскільки несхожі між собою міста, настільки ж схожі всі Привокзальні. Їх усіх створювали і заселяли за образм і подобою першої Прапривокзальної, котра існувала ще, певно, задовго до самих вокзалів, ще й до динозаврів, котрі всі вимерли не просто так, а лише після того як зазіхнули на території Прапривокзальних.

Єдиним що може зрівнятися з Привокзальними це території навколо ринків, тому часто біля вокзалів будують самі ринки. Тоді ефект від від цих двох факторів лише множиться…

Я сьогодні декілька раз прогулювався біля вокзалу в Києві, емоцій вистачатиме на декілька місяців. Цигани, робочі, бомжі, просто алкоголіки, люди з краватками, молодь, міліціонери, біляші, чебуреки, спека, пиво, маршрутки, п’ють, просять, сваряться, матюкаються, квапляться, відтелепують, смажаться на сонці, живуть…

Допобачення Києве! Дякую за емоції!

Словесний вініґрет

В дизелі дівчатка говорять про Шустера, Ляшка, Кернеса — мера Києва, твітер, Океан Ельзи та Вакарчука. І ще трохи про Коцюбинського. Причому роблять такий словесний вінігрет, все так пермішують, заправляють соусом впевненості і подають з таким серйозним виглядом, що, поневолі починаєш їм вірити.

Ляшко назвав у Шустера Бузину своєю дружиною. Мер Києва, Кернес це все підтвердив, а Вакарчук одразу ж про це написав в своєму твітері.

Оминайте останні вагони

Для мене притримали на хвилину поїзд, бо вже були закрили двері, і потім в останньому вагоні відкрили. А я добігав, на годиннику було ще чотири хвилини до аювідправлення, але поїзд вже прибув, я біг на дорозі, потім провилився в заметену першу колію, де снігу було по перен, викарабкався і побіг далі. Добре що на пероні був якийсь добрий чоловік, що махнув рукою щоб поїзд ще не відправлявся. Я забіг в тамбор не встигнувши йому добре подякувати, лише крикнувши дякую. Двері закрилися.
Я відхекався і в останньому вагоні їду домів. Не їдьте ніколи в останньому вагоні дизелів. Мало того що тут склад транспортних бізнесменів, котрі в ящиках та торбах тримають свої стратегічні запаси — вафлі, печенка, пиво, арахіс солений солодкий, гулівери три на гривню, а також солодку водичку, котра як нагріється на спеці віддає милом та дюшесом. Тут, в останньому вагоні, щось накшталт елітного бізнес клубу, тільки він зовсім не елітний і взагалі не бізнес. Проте місця на кожній лавці наче підписані: “тут сидит Ганька з Підмонастира, вона сєде на Зубрівській”. Після того як всі учасники “клубу” займуть свої місця все йде за раніше узгодженим порядком денним. Треба порозпитувати хто що продав, і чого так мало продається, а намерзлися за цілий день. Далі можна ділитися своїми закупами. Мої сусіди везуть з собою чотири величезних пакунки. Пороставляли їх на підлозі, що забарикадували прохід, а в п’ятому кульку везуть рибу, карпа, інщі сусіди кажуть що як свиня, насправді десь так є. Я б вам розвів руки і показав його розміри, але ви все одно не повірите. Після обговорень, можна приступити і до трапези. Мої сусіди, ті що везуть коропа-свиню, вирішили вечеряти куркою. Курка з хлібом і песі. Кості тріщать, запахи дифузують з молекулами одягу, та навколишнього повітря. Рукив витираються не перед їжею, а після вологими серветками. Добре що вон не пахнуть, а може і пахнуть, проте не здатні перебити запах привида курки, що з-під стелі спостерігав як знущалися з тіла.
Біля мене сидить хлопчик, першокласник, котрий не дуже любить читати, хоч вчора вже мали свято букваря. Побачивши його, я зразу згадав прикметник круглолиций (здається, я неправильно його написав). Помірявши відстань від кінчика носа до бороди можна з мінімальною похибкою за формулою піерквадрат визначити площу лиця. Хлопчик також вечеряв хлібом з карманадльом, і запивав компотом. Я тут краєм вуха викрив секрет ідеальної форми лиця, кожного ранку хлопчик випиває по півлітри молока.
А ще в останніх вагонах інколи по п’ятницях робітники влаштовують інтерактивні гладіаторські бої, і тут як повезе ти можеш стати або глядачем, або й навіть учасником шоу. Але добре що нині не п’ятниця. Але все таки старайтеся оминати останні вагони, хоча й кажуть що там тепліше.
Ой, виглядає що я вже приїхав.

Все дістається людям на нижніх полках

Минуло тільки дві години поїздки, ми зупинились в Тернополі. Я в купе ще з трьома супутниками, всі троє чоловіків. А в сусідньому купе дві дівчини, викупивши всі місця, забарикадувалися і не виходять в коридор.
Стосовно свого купе, то їде старший дядько, я б сказав дідо, музикант, викладач-диригент. Декілька раз голосно говорив по телефоні. Говорив про різні робочі речі з різними музичними термінами, як він когось там слухав і той навіть дуже добре грає. Дідо читає якусь пожовклу від часу книжку польською мовою, дбало обгорнену простим білим папером, тому про що вона не знаю. Ще двоє мужчин в діапазоні від 30 до 40-а років. Один бородатий, так як і я, з трохи довгим, злегка кучерявим волоссям. А другий, побритий з білим не дуже густим волоссям.
Спочатку всі сиділи і читали, ми троє, я, дід-музикант і ще один бородач, паперові книжки, а блондин — електронну. Далі блондин заліз на верхню полку, де лежав, і вечеряв йогуртом і печеньками. Перед Тернополем, бородач також влаштував собі трапезу, замовив в провідниці чай, витягнув зі сховку під нижньої полки кульок наповнений десятками інших кульків. А там ковбаски, огірки, канапки, блінчики і звичайно ж яйця. Бородач діставав по одному яйцю, тримав його лівою рукою, правим кулаком наносив переможний удар, панцир яйцю не витримував, давав тріщину, а далі в діло вступали пальці. Яйце з’їдалося за три заходи, в перемішку з ковбасою і блінчиками. Кожного разу, після гибелі чергового яйця, купе наповнювалося його останнім подихом, що виривався в простір з-під шкарлупи.
Так от, про нижні полки. Всі хто їздять на нижніх полках — отримують все. Величезний сховох під низом, найкраще місце за столиком біля вікна, і їм не треба щоразу карапкатися півтора метри вгору коли захочуть прилягнути. А ти сиди, збоку біля дверей, і будь готовий що тебе попросять догори. А там вже не посидиш, там одне положення — лежати. Хоча спати я все таки більше люблю на верхній полиці. Добре, піду я пожую крекерів, і рахуватиму хвилини до кінця подорожі.

З попередньої станції

Я тут згруба порахував, то виявляється що за дванадцять років я вже провів більше ста діб катаючись в дизелях між Львовом та Ходоровом. Одна з перших поїздок до Львова як студента з величезною спортивною чорною сумкою, повною продуктів, зошитів та одягу. Вагон повний теперішніх студентів, колишніх однокласників. Ще поки не було компаній хто з ким сидить, чия де лавка. Ще не вивчив на пам’ять назв всіх станцій: Городище, Чорний Острів, Бориничі, Борусів, Вибранівка… Ще в принципі не набралося достатньо вражень щоб ділитися ними.

Йде провідничка, Марина, її всі як не бояться, то не дуже люблять, бо сильно кричить, щоб давали більше за проїзд. Але про це також ще не знаєш. Так от Вибранівка, підходить Марина:

— Що маємо за проїзд — а ти даєш 50 копійок (вартість проїзду в трамваю на той час, по студентському — 25 копійок).
— Чого так, мало, звідки їдемо?
— З попередньої станції.
— З якої попередньої станції, з Ходорова їдете, хоч би вивчили як вона називається.

Відтоді я почав вивчати назви станцій, та й за проїзд на першому курсі всі студенти вже платили по гривні, офіційно білет тоді коштував 1,35 грн. (тепер 10 гривень). Але і ми економили і провідники не завжди давали білети.

А чи знаєте ви, що ці алюмінієві полички для багажу ідеальні для відкриття пива, є ще інші, зварені з тонкої арматури, але то не те. От так запихаєш між решітку пляшку під кутом 10-15 градусів від себе, тягнеш на себе і пляшка відкрита. Правда якщо пиво збовтане, то можна обприскатися піною від нього, як це сьогодні зранку сталося, коли якийсь робочий повертався з нічної зміни додому і вирішив чи то доправитися чи похмелитися чи просто надати барв холодному зимовому ранку. Другий чоловік, також певно з ночі, накупив собі газет на читання. Блискавку з програмою, Добрий Господар та Мою Сповідь. Не почув скільки коштували Блискавка та Господар, а Сповідь обійшлася в три гривні. На Блискавці топ темою був секс скандал: українка звабила американського сенатора. А в Добрий Господар можна послати поштою (звичайною, не електронною) свої фото з кролями чи як ви тримаєте величезну капусту і стати на тиждень знаменитістю в селі. Сповідь чоловік не читав, може купив для жінки, або залишив на потім. А Блискавка добра газета, листки великі, такі десь формату А3, ними потім буде добре мити шиби перед Паскою, і завивати канапки і півлітрові слоїки з борщом щоб не побилися на роботу.

На Київ

Ну от в поїзді на Київ. 8 годин дороги, з яких більша частина сну та слухання музики. Буде NO, Serj Tankian, Kubb, 7 songs, Ibrahim Maalouf, pornophonique, Горностай та Брюсель від Вакарчука, Бабкіна та компанії.

В мене нижня поличка, в купе самі чоловіки, один старший, років так під 60, два інших майже однолітка +- кілька років.

Щойно по коридору пройшли дві дівчини, котрі вирішили покурити перед дорогою. Видно сильні були папіроси, не слімси, бо віддавало міцним тютюном. Перед ними вже двічі туди й назад проходив старший чоловік з жінкою років обидва десь під 45-50, ну і для сміливості, щоб не боятися дороги видно що прийняли грам по 5з чогось 40 градусного.

В сусідньому купи їде англомовна китаянка, котру проводжають два хлопці зі львова, також англомовний. Спочатку один, потім другий. Бай-бай, сі ю лейтер, обмін сувенірами. Він їй магнітик, вона йому шарф. Сказав що спрезентує своїй дівчині.

Якщо я правильно почув, то завтра Китайський Новий Рік.

Проводжаючих просимо залишити вагони, поїзд відправляється.

P.S. за помилки прошу вибачення, друкуючи з мобільного їх багато буває наробиш.

Укрзалізниця я люблю тебе!

Сіли в дизель з Ходорова до Львова. Витягнув Майстра й Маргариту що б черговий енний раз її почитати. Так в нашому ряді світяться лише дві лампи, по одній з початку та кінця вагону. В паралельному ряді навпаки, якраз дві лампи не світять.
Провідник усміхнувся ніби так і мало бути і сказав що добре хоть так світить,  зібрав по чотири, чи скільки там зараз дають до Львова і пішов вперед.
На дворі вже стемніло так що читати очі вже не бачуть.
Збоку на шестірці і ще двоє з наших лавок почали святкувати Івана. Вагон наповнився ароматом домашньої ковбаси випрілої в целофановому пакетику, а також напівзрозумілими репліками учасників святкування з періодичною перервою на сміх.
Святкують два покоління бо чути Ваня, Рома, вуйку. Пластмасовий стаканчик йде на третє коло, ковбаса закінчилася, в хід йдуть варені пироги (з капустою чи бульбою то вже не знаю).
Крім вуйків були ще дві цьотки, котрі зі словам: “ми вас не будемо нести зі Сихова”, забрали рештки горівки, дівчинку років п’яти і відсіли. Чоловіки почали грати в карти, гра не йде. Іван встав і пішов до жінок вимагати назад те ще належить чоловікам, — пів пляшки горілки, адже вони купляли її за свої гроші. Поки не вдалося. Жінки непохитні. В вагоні нарешті вивітрився запах ковбаси. Іван пішов в наступний вагон. Козир черва. Минула половина дороги. Укрзалізниця я люблю тебе!

P.S. Київстар за твоє покриття люблю тебе теж.

Дорожнє

Сиджу в поїзді Ходорів-Львів. Налаштовуюся до 2,5 годинної подорожі.
Перед мною сидить скоріше худий ніж повний вуйко. Так скоріше вуйко, а не дядько. Дядьки десь туди як ближче до Львова чи в сторону Бродів. А в нас вуйки. Так от вуйко цей десь років п’ятдесять під шістдесять, певно. Сиво-чорний градієнт волося накритий чорним фетровим (насправді може і ні, не фетровим) кашкетом. Лице гладко поголене та пошрамоване зморшками. Лише тонкі П-подібні вуса не торкалися жилетки.
Вуйко певно теплллюбивий, бо окрім світлого светра та камізельки на ньому є ще дві куртки. Перша така чорна коротка на замок, спортивна. Друга — довша, шкіряна так трошки засмальцована, але не сильно. Черевики начищені і блистять.
Продовжити читання