Не читайте цього!

DO NOT READ THIS

Цю рекламу я побачив десь пів року тому, на якомусь із закордонних телеканалів, коли був у відрядженні. Мене вона одразу вразила своєю якістю та підходом до проблеми. Замість того, щоб просто розказати, що мільйони людей в світі є неписьменними, вам пропонують просту, завідома програшну гру — не читайте цього!

Не читайте ні книжок, ні сайтів, ні фейсбуків з твітерами,  ні есемесок, ні етикеток, ні електронної пошти, ні написів на картах, ні доррожних знаків!

Якщо ви це прочитали — ви програли! Важко уявити собі день чи годину без того, щоб щось не прочитати? А як уявити те, що одна з семи людей на світі не читає і не вміє читати все своє життя. 250 мільйонів дітей не навчаються. Ось так ось.

Нижче даю вам ще два ролики про важливість читати з дітьми книжки, хоча б 10 хвилин на день від фонду Save the Children:

Та про насолоду від читання з проекту Hysterical Literature, де порно зірка Стоя оргазмує, читаючи книжку

Учітеся, читайте і чужих навчайте!

Поїздка в Підкамінь

Декілька тижнів тому випала можливість поїхати в Підкамінь. Так, як я там ще не був, то я взяв з собою новий фотоапарат, щоб вигуляти його і поїхав. Фото багато не буде, бо хоча фотоапарат купив, а фотографувати ще не купив. Але поки трохи історії

Їхав я в автобусі разом зі солдатами з АТО та їх родинами, дружинами та дітьми. Зі Львова в Підкамінь заїхали десь за півтори години. Біля стін монастиря нас зустріли норовливі коні, що гарцювали по дворі.

Далі місцевий монах розказував нам історії та легенди, казав, що є чутки, що під час Першої світової тут, в Підкамені був поранений Гітлер, тоді ще єфрейтор і лежав тут в імпровізованім шпиталі в селі.

Церква з монастирем знаходиться на горі, яка є стратегічним об’єктом під час військових маневрів. Там в підвалах ще було багато підземних ходів, але через те, що після війни на території було організовано тюрму, то ходи позасипали, щоб ув’язнені не втікали.

Після тюрми тут влаштували відділення психіатричної лікарні, воно і до сіх пір там частково залишилося, і якщо зайти на задній двір монастиря, то з-за воріт виглядатимуть старенькі, котрі весь час щось говоритимуть:

— Дяденька, дайте две гривны на мороженое, дайте две гривны — весь час повторяла одна з тітоньок.

Після екскурсії ми пішли до самого каменю на Підкамені. Зверху здавалося, що то далеко, але насправді, там спускатися до 10 хвилин. Весь камінь обписаний різними написами-чекінами, що повідомляють хто і коли тут був. Правда не повідомляють, що робив. Проте, що тут робили здогадатися неважко, так як підніжжя каменю всипане дрібним битим шклом від пляшок . До речі, якщо придивитися, то з гори, де стоїть камінь, можна побачити виблискуючі копули Почаївської лаври.

Трохи шкода, що таке красиве місце є таким трохи закинутим з обмаллю туристичної інфраструктури.

По дорозі назад заїхали ще на декілька хвилин в Олесько до Замку. Там один зі солдат запитав на вході чи є якісь пільги для відвідин Замку учасниками АТО, бо так квиток коштує 20 гривень. Білетерша сказала, що безкоштовно, але потрібно показати посвідчення учасника. Не всі мали при собі такі документи, але пропустили всіх:

— Ой, хлопці, я вам вірю, але треба мені щоб показали документи. Хлопці, мені так вас шкода, ви такі бідні, от ви воюєте, а сини тих чиновників нє — і далі стандартна темав таких монологах.

На що, один з атошників відповів:

— А чого ми бідні? Ми знаємо за що воюємо. Ми воюємо за свою землю!

Коли, проїжджали Броди, то один з солдатів розказав, що служив в одній частині з Надею Савченко, тільки в різних ротах (чи якось так, боюся помилитися). Сказав, що готовий якщо що їхати назад.

Та й взагалі всі солдати в «гражданці» здалися мені дуже скромними людьми, такими що й мухи не скривдять. Про війну майже нічого не говорили, та я й і не розпитував, говорили більше про мир і про свіжі помідори та огірочки з грядки, що їх треба закручувати на зиму. До речі огірки були смачними, особливо після дороги і лазання по каменях.

Один лише сказав, що як вперше приїхав звідти у відпуск сюди, то був трохи здивованим-шокованим, бо там така була політінформація, що по ній виходило, що тут всі чуть не в камуфляжах ходять, готуються, а вийшло, що візуально всі живуть так як і жили. Проте вже і сам звикає.

От така була поїздка.

P.S. Фото будуть трохи пізніше.