Від сьогодні стартує нова стрічка від Олеся Саніна — Поводир. Фільм був готовий ще минулої осені, проте, спочатку якесь там управління довго не давало прокатну ліцензію, потім самі події не давали можливості. Тепер ви зможете його самі побачити, бо я вже. Намагатимусь не спойлерити. Якщо коротко, то мені сподобалось. Та й цілий вечір опісля кіно було темою наших розмов за вечерею.
До якого жанру можна віднести фільм? Це історична драма з сумішшю трилера та українського поетичного кіно. В фільмі переплетені переплетені багато історичних події. Це і УНР, футуристи, харківський театр Березіль, продрозвєрстка, є посили на тогочасних поетів, зіграних поетами сьогодення (дєвочкі можете глипнути на Жадана).
Загалом в фільмі переказується історія з’їзду кобзарів, котрий організувала радянська влада, щоб змісити їх замовкнути. Вся розповідь йде очима маленького хлопця, американця, батько котрого риїхав в СРСР для допомоги з забезпеченням технікою колгоспів. В цьому також показана наївність заходу стосовно молодої тоді країни. Можна побачити як «закручувались гайки», пристосовувалися пристосуванці, та загублювалися патріоти.
Дуже сподобалася операторська робота. Особливо сцени, котрі зняті в дзеркалах. Актори не говорять рафінованою українською, яка є огріхом в багатьох нових фільмах, та й актори молодці.
Поміж сцен зі сліпим кобзарем-суперменом, де він копає криницю і накриває хату соломою, котрі виглядають трохи голівудськи, можна насолоджуватися сценами з соняхами та співами кобзарів в вагонах, що йдуть на смерть.
Раджу всім йти і дивитися. Також, переглянувши фільм, ви дізнаєтесь навіщо читали Отченаш, коли готували їжу.
Інші відгуки можна почитати ось тут