Вівісекція: розтин людських пороків

Вівісекція (від лат. vivus – живий і sectio – розсічення) — розтин живого організму з метою наукового досліду .

Звичайно, я ніякий не театральний критик, я просто глядач. Для цього в мене немає ні освіти ні достатньої кількості переглянутих вистав. Проте, вистави ставляться для звичайного глядача. А ще театр нікому нічого не винен, десь приблизно так сказав Павло Юров, після читки п’єси Марка Равенхіла «Мати». Та зараз не про це, зараз  я поділюся з вами трохи думками після перегляду (тут, певно, більше підійде слово сопричастя) вистави «Вівісекція» Олексія Коломійцева.

Вистава Олексія Коломійцева — «Вівісекція»

Спочатку я  подумав, що не знаю що це, але це красиво, потім я дійшов до висновку, що це театральний панк. Вистава змушує сміятись, викликає відторнення, біль, страх і знову радість. А головне весь час гіпнотизує і вмикає мозок на повну потужність, та й так, що він інколи закипає.

ВІвісекція це розтин по живому людських пороків показаних в гіперболізованих та метафоричних образах. Карась, Тарган, Курка, Муха.

Вистава Олексія Коломійцева — «Вівісекція»

Вівісекція це живі театральні короткометражки, котрі препанують тут і зараз, разом з тобою.

Вистава Олексія Коломійцева — «Вівісекція»

Вівісекція це хороше шоу з балетом та спецефектами та музикою. Дуже добре поєднання театральної гри з прийомами німого кіно — відео текстом поясненням про що йдеться. Особливо добре це проглядаєтьс в  «Євровівісекції». Думаю ця частина багатьом глядачам сподобається своєю актуальністю.

Не буду більше писати, хоча в голові й досі крутяться образи та думки навіяні твором. Просто повторюся, що цей панк в театрі потрібно бачити. «Життя коротке й наприкінці солодке»

Єдиним негативним моментом, була глядачка, котра сиділа ззаду мене і весь час коментувала сцену своєму супутнику. Правда після першої новели та мого прохання «тихіше» перестала.

Вівісектуйтесь товариші, вівісектуйтесь!

Фотографії зі сайту Театру Лесі Українки.

Дванадцята ніч

Шановні пані та панове (кланяється і робить реверанс), сьогодні я хочу вам розказати про «12 ніч». Прем’єру якої мав радість дивитися в театрі Курбаса. Але заздалегідь хочу попередити, що якщо все тут написане мною вам здаватиметься дурощами — просто закрийте очі. Адже єдиний спосіб не бачити дурнів та дурості,це просто закрити очі.

Вистава де актори грають акторів, котрі грають Шекспіра, де також є ролі акторів. Вистава про Театр. Не так як місце, а як сутність, спосіб життя. Незнайомі люди об’єднуються і стають родиною зі своїми батьками та дітьми. Театр так тісно вплітається в життя, що інколи не зрозуміло де ти граєш, а де ти живеш. Головне, щоб тебе і ти кохав Олівію, і не забувати брати поносити роги блазня —єдине що залишилось від матері. Але ні, я не розповім вам про те, що відбувається на сцені, вам буде не цікаво, краще попрошу Марію принести води.

12 ніч

Ну, добре, відкрию невелику таємницю. Там елегантні та вишукані костюми, особливо мімімішні панталони! І чудові відеоефекти

12 ніч

Як я для себе визначив жанр? Це комедія драми чи драматична комедія. Це дійсно комедія, бо я багато сміявсь, інколи, навіть, можливо, заголосно. За що перепрошую, якщо комусь заважав. Та розв’язка навіяла трохи суму, розхвилювала. Вийшовши з театру, я дивився угору, шукаючи сніг, а він все не хотів падати, лише на Шота Руставелі декілька сніжинок покружляли в світлі ліхтарів.

Для людей без почуття гумору, я не радив би йти на виставу, адже там і богохульство і сексизм і нетрадиційні цінності. Але людям без почуття гумору взагалі важко щось радити. Для всіх інших я категорично рекомендую.

Одразу після вистави Лука, напевно наймолодший глядач на виставі, поділився трохи своїми враженнями. На жаль, я не встиг все зафільмувати. Про те що йому найбільше сподобалася «дівчинка в костюмі хлопчика» (Цесаріо він же Віола) та Мельволіо, що радісно бігав по сцені і потім грав на піаніно «Мене любить Олівія». Але решту можете подивитися

Можливо у вас будуть інші враження від цієї вистави, але я глядач, я так бачу.

Антиформалістичний райок або Сталін був, Сталін є, Сталін буде?

В театрі Лесі Українки відбулася прем’єра опери Шостаковича «Антиформалістичний райок». Котра була написана ще пів століття назад, проте почали її ставити наприкінці вісімдесятих. Твір йде мовою оригіналу, тобто російською і я вважаю це правильний хід, оскільки текст побудований з виступів тодішньої верхівки компартіїї, котра виступала проти формалізму в музиці.

Антиформалістичний райок

Хоча б здавалося від тоді пройшло багато часу, проте в цій опері можна знайти багато паралелей з сучасністю.

Все почалося з того, що піонери ходили по залу, роздавли листівки зі словами «Я не знаю что это, это не ко мне». І далі понеслося. Все що відбувалося на сцені можна описати трьома словами сюр, треш і угар, і це було добре!

Дуже сподобався антураж, костюми, спецефекти, гра. Напевно, пів виставив я сидів з відкритим ротом, а пів я сміявся. Проте, коли виходиш в голові залишаються не лише смішні моменти, але й усвідомлення про те зло, котре наші батьки та й бабці з дідами пережили. Коли на чорне казати червоне, а фіолетовий колір взагалі заборонити. І розумієш, що маєш робити все, щоб такого більше не допустити.

Всім рекомендую йти і для затравочки тримайте трейлер:

В часи соцмереж

В часи соцмереж ти завжди за лайк можеш виграти айпед.

В часи соцмереж тобі завжди може бути 18, просто постав правильне фото.

В часи соцмереж немає значення коли написана новина, головне правильно її поширити і вона сприйматиметься як нова.

В часи соцмереж ти можеш нічого не говорити, тобі припишуть чужі слова.

Правда ніякі соцмережі не виправлять тієї чорноти, що в тебе в середині.

Габріель Алєсндро Шопенгауер.

Пам’ять і хліб

Ані мою бабцю, ані мого діда на торкнувся голодомор 32-33 років. Вони тоді були ще малими і жили в маленьких селах Кнісело та Воскресінці на Західній Україні.

Дідо Павло, котрому тоді було 4 роки майже нічого не пам’ятав, але йому розказували як приходили люди з Великої України і розказували про голод. Селяни довго не могли зрозуміти як там може бути голод, коли тут все вродило.

Бабця Михайлина, пам’ятає голод в повоєнний час. В неї було багато сестер. Навесні, все що зеленіло, використовували для обіду. Також в страви йшли і перемерзля бульба та буряки. Смажили натину (лободу), кропиву, перебивалися як могли. Пам’ятаю, коли ще був малий, дідо також готував смажену натину зі сметаною.

В нас вдома, на стриху завжди були запаси, круп, цукру, зерна, сірників так на всяк випадок.

До їжі ставилися шанобливо, але найбільше до хліба, він був як святим. Не дай бог ним кидатися. А як, бува, випадково впав на землю, то підняти, обтрусити, поцілувати і поставити десь на гору для пташок.

Для мене такий ритуал з хлібом виглядав цілком природнім. І якось трохи дивно було читати, як хтось там робив з хліба чорнильницю, чи хтось робить «прикольні фотки» кота з куском хліба на шиї, чи просто «фехтують» батонами.

Просто пам’ятайте, що таке було і, бажано, не один день в році.

Поводир

Від сьогодні стартує нова стрічка від Олеся Саніна — Поводир. Фільм був готовий ще минулої осені, проте, спочатку якесь там управління довго не давало прокатну ліцензію, потім самі події не давали можливості. Тепер ви зможете його самі побачити, бо я вже. Намагатимусь не спойлерити. Якщо коротко, то мені сподобалось. Та й цілий вечір опісля кіно було темою наших розмов за вечерею.

поводир

До якого жанру можна віднести фільм? Це історична драма з сумішшю трилера та українського поетичного кіно. В фільмі переплетені переплетені багато історичних події. Це і УНР, футуристи, харківський театр Березіль, продрозвєрстка, є посили на тогочасних поетів, зіграних поетами сьогодення (дєвочкі можете глипнути на Жадана).

Загалом в фільмі переказується історія з’їзду кобзарів, котрий організувала радянська влада, щоб змісити їх замовкнути. Вся розповідь йде очима маленького хлопця, американця, батько котрого риїхав в СРСР для допомоги з забезпеченням технікою колгоспів. В цьому також показана наївність заходу стосовно молодої тоді країни. Можна побачити як «закручувались гайки», пристосовувалися пристосуванці, та загублювалися патріоти.

Дуже сподобалася операторська робота. Особливо сцени, котрі зняті в дзеркалах. Актори не говорять рафінованою українською, яка є огріхом в багатьох нових фільмах, та й актори молодці.

Поміж сцен зі сліпим кобзарем-суперменом, де він копає криницю і накриває хату соломою, котрі виглядають трохи голівудськи, можна насолоджуватися сценами з соняхами та співами кобзарів в вагонах, що йдуть на смерть.

Раджу всім йти і дивитися. Також, переглянувши фільм, ви дізнаєтесь навіщо читали Отченаш, коли готували їжу.

Інші відгуки можна почитати ось тут

Петро Нек в фотожабах

Вчора мене трохи повеселили в інтернетах, намалювавши трох фотожаб на мої фотографії. Запиляю їх всі сюди, щоб не загубилися.

Спершу була реакція на мої роздуми про Івано-Франківськ.

Петро Нек в Івано-Франківську

 

Продовжити читання

Петрусин кінозал: Лють, Супер шістка та Загублена.

Подивився три фільми, відпишусь одним постом.

В четвер була Лють (Fury) — чесний та сильний фільм про війну без прикрас. Історія п’ятьох людей, котрих зібрала до купи в танк одна війна, історія перетворення ̶б̶л̶о̶г̶е̶р̶а̶ друкаря в героя. А чи героя? Чи просто солдата, котрий мусить чинити так, а не інакше.

Лють

Враховуючи теперішню війну на сході, можна знайти багато паралелей з фільмом і сьогоденням. Танки, постріли, тіла, земля, кров та лють.

Чотири танкісти та Бред Піт чудово впоралися з завданням, в фільмі немає сильно до чогось придертися.

Де подивитися? В Planeta Kino IMAX на величезному екрані в ІМАХ якості (не плутати з 3D)

Субота — Супер шістка (Big Hero 6) Мультфільм дивився в Франківську, в Кінотеатр Космос, але і в нас вже бачив робота Беймекса з яким навіть встиг зробити селфі.

2014-11-03 20.32.55

Хороша фантастична історія про місто майбутнього Санфранстокіо та роботів. З нелінійним сюжетом, гумором та повчальною історією. Раджу йти з дітьми, молодшими братами чи просто самими. Я наприкінці чуть було не пустив сльозу, але бабця з віником та попкорном не дала мені це зробити.

Понеділок — Загублена (Gone Girl) Девіда Фінчера. Дуже круте кіно, адже, коли всю дорогу з Кінгкросу до Податкової ти обговорюєш сюжет, та те, які ж все таки підступні та маніпулятивні жінки, значить все вийшло так як треба. Говорять, що цей фільм не варто дивитись парам, бо після цього вони можуть розпастися, також говорять, що тут Фінчер показав трохи гіпертрофовані відносини між сімейними парами. Ви звичайно це все слухайте, але обов’язково ще підіть, подивіться, поки вона ще йде на великому екрані.

Загублена

Наразі все. Цілую, люблю, бувайте.