Мова не про язык

Сьогодні багато друзів та львів’ян на один день перейшли на спілкування російською. З другого боку акцію підтримали на сході і Донецьк вирішив заговорити українською.

Я сьогодні, як завжди, спілкуюся і українською і російською і трохи англійською мовами (на жаль інших не знаю). Все спілкування не став переводити на російську, але вважаю це хорошою акцією. Так є багато критики «це нічого не дасть», «ви їх не переконаєте», «піар Садового?!» і так далі. Звичайно, затятих українофобів це не переконає, так як і це не потрібно доказувати російськомовним патріотам, але це не про них. Єще багато інших людей зомбованих пропогандою, що у Львові б’ють за русский язык. І от їм знову заборонять спілкуватися звиклою їм мовою. Якщо хоча б дехто з них переконається, що це не так, а якщо ще хтось з них захоче більше вчити і розмовляти українською — це буде дуже великим плюсом.

Своє ставлення до мовного закону я вже писав два роки тому. Але ще раз напишу. Проблема не в мові спілкування. Кожного разу, коли я приїжджаю в Одесу, мене просять побільше говорити українською. Російськомовні люди з півдня та сходу віддають своїх дітей вчити українську мову (привіт владі за те що в цілому Криму лише одна україномовна гімназія). Люди розуміють що живучи в Україні потрібно знати українську мову. Звичайно їм важко спілкуватися українською, тому що перебувають в російськомовному середовищі, так само як і мені важко спілкуватися російською чи англійською. Тому те що люди показують, що незважаючи на різні мови спілкування ми єдині є дуже хорошим знаком.

В січні в Москві я спілкувався російською, українською і одночасно перекладав на англійську турецьким колегам. Це було важко, я встидався і злився що робив помилки, але іншого виходу для спілкування не було. (Я досі на себе злюся за свої лінощі щоб вивчити краще англійську мову і ще хоча б польську).

Не треба боятися помилок. Мова не має на ділити, а об’єднувати!

Слава Украине!

 

Майдан має тривати!

От повернулися до конституції 2004 року, але якось від того ні холодно, ні тепло…

Це ж не поверне десятки тих людей котрих вбили і замордували за ці остання три місяці. Єдине що хочеться, щоб громадянське суспільство, котре сформувалося за той же час розвивалося і не згасло.

Щоб і надалі люди приходили на допомогу друг другу, не були байдужими. Не давали хабарів, бо треба отримати посвідчення водія, поступити, ухилитися від штрафу.

Майбутнє залежить від кожного з нас. Майдан має тривати!