¡No pasarán!

— Доброго ранку!
— Доброго!
Заговорила до нас незнайома тітонька на майданчику біля ліфту. Певно вирахувала по запаху копченої куртки. Бочки на Майдані не тільки добре гріють, а й надають святкового аромату всьому в радіусі двох метрів навколо. Так пахнув одяг діда, коли він вудив ковбасу на Різдво.

— Тримайте стрічку — вже в самому ліфті дає тітонька.
Я кажу, що в мене вже є, Тарас прив’язує стрічку до рюкзака.
— Хлопці готуйтеся до другої хвилі революції, бо той мурло не підпише. Ви чули, що він вчора по телевізорі говорив? Я вчора до другої години був на Майдані, так там чогось Юлю не можна було з днем народження привітати. Ми вчора біля кабміну півтора години співали тим хлопцям в шлемах. Ті соколята там потіли, а ми їм українських пісень співали, але гарні дівчата там були!

— Слава Україні!
— Героям слава!
Наша революційна тітонька вітається зі старшим пенсіонером з сусіднього під’їзду і одразу ж додає:

— І донецьким брехунам.
— А чего это? — обурюється пенсіонер.
— А я знаю голубчику за кого ти голосував.
— Я голосовал за Юлю…
— Так, так, гріхи коли будеш відмолювати…

Розмова між сусідами продовжується, ми звертаємо ліворуч і бажаємо їм гарного дня. Проходимо ще кілька метрів вперед.

— Как там на Майдане ребята? — чуємо голос ззаду від вусатого чоловіка років сорока п’яти.
— Стоїмо, тримаємося.
— Удачи вам ребята, но пасаран! ¡No pasarán!
— Дякуємо!

#ЄвроМайдан

Мене от вчора питали, та й в фейсбуці потім прочитав, для чого от ви тут стоїте? Чого ви хочете? Що зміниться? І навіщо та Європа? Спробую відповісти.

Вчора я прийшов на проспект Свободи, бо це є нормальною практикою, коли тобі щось не подобається, прийти і сказати. Я прийшов сказати своє фе нашій владі, прийшов висловити свою підтримку киянам і прийшов сказати що хочу жити в Європі.

Нащо Європа? Я хоч не так багато бував там, за кордоном, але бував, і хочу жити так як там, або і краще.

Що зміниться? Нічого. Нічого раптово не змінюється, немає такого чарівного перемикача, щоб в один клік зробив добре. Раптовими бувають лише кохання і смерть, до всього іншого треба йти важкою працею і змінами в самому собі. Але якщо ви не виходитимемо і не говоритимемо про це то взагалі нічого не зміниться!

І ще. Євромайдани потрібні не лише в Києві. В Києві вони обов’язково потрібні, але не менш важливо, щоб вони були у всіх містах України.

Дякую! #ЄвроМайдан

Київ в фразах

Був в Києві, тут викладаю уривки фраз, котрі почув в кафешках.

А я сьодні хочу тусовку зробити вдома.
– Яніс собі якусь арабку знайшов?
– та, вона якоїсь такої масті.

Інколи це кльово, коли баби не заважають тобі робити те що ти любиш. От любиш ти курити траву, куриш з бабою траву, любиш бухати, бухаєш з нею.

В мене щось в хаті нічого не працює. Блін така смішна ситуація сталася. В мене все є, все для ахуєнного життя є. Макубук, фотоапарат, програвач, але всьо не працює. В макбука, сучка, зарядка поломалася, а зарядка там вісімсот гривень, в кенона, я об’єктив розбив. Програвач прцює, але що на цьому програвачі слухати, пластінок нема.

Вчора батя запросив на футбол, йому хтось квитки подарив. Ти знаєш скільки вони коштують. От. 1000 гривень. Я вперше був на Олімпійському, так там так круто, там всередині є готель, кімната з іксбоксами для малих, а потім ще фуршет нахаляву роздавали. Вопше круто було.

Тобі, напевно, прийдеться трохи в Віті жити, а це трохи стрьомно. Це стрьомно через то що він далеко живе, ну і ще стрьомно через це, що це Вітя.

Я вже от два тижні вдома не живу. Там, карочє така ситуація, тато зранку підірвав, каже давайте в університет, а ми так з Каріною, ще каву п’ємо, в інтернеті втикаємо. Ну він пішов, а ми вирішили забити. Каріна пішла в ванну, я далі втикаю. І тут, двері відкривається і заходить батя, а він не на роботу пішов, а в спортзал, футбол побігати. І на мене такі наїзди, чого я не на парах. В Поплавського, а в мене і так там 80 годин пропуску зі ста, то й ця одна пара не страшно. А в тата планка впала, він почав мене штовхати, і тут в мене планка падає і я рісую тата як гопніка з падйезда і собі його починаю штовхати. А потім кажу, що в мене пари не було. Тато каже, що подзвонить куратору чи старості…

Ти представляєш, я Карінин телефон розбив, нєубіваємий. Там, карочє, я в паніці, хочу подзвонити старості, сказати, щоб він мене прикрив. В мене телефон розряджений, а в Каріни на телефоні грошей не було, я переставляти картку. А в Каріни телефон, такий глючний, там, якщо витягаєш картку, всьо стирається. Всі програми, всі телефони, всьо. Я розбираю, телефон, Каріна виходить з ванни і каже що ти наробив, там в мене Йокі вісімдесятого левела був, а Йокі то таке як тамагочі. А я їй, яке в сраку Йокі, я з татом посварився. Вийшов в під’їзд і телефон об стінку, він розбився. Я тоді їй зразу гроші за телефон давав, вона не взяла. І так я в Каріни два тижня жив.

А тут тато дзвонить і на футбол запрошує. Рішив, що чоловіків зближує рельний мужський спорт. Там і помирилися. Сьогодні тато поїхав. Мами також весь час вдома не буває, так що можеш і в мене затусити.

Якось з Вітьою пішли в клуб, а там діджей з макбука крутив. Вітя ніколи не бачив макбука. А там він новеньки, з блистячим яблучком, макос на борту і жлдного духу віндовського файлика.

Ты знаешь, в эту еврейскую школу не так просто попасть, там реально надо иметь еврейские корни.

Україна очима французів

Оглядаючи інтернет (робота в мене така) я натрапив на цікаву картинку. Карта світу розфарбована в різні кольори в залежності від того наскільки рекомендують туди їхати французам. Україна була розфарбована в жовтий колір, з позначенням як територія з підвищеною пильністю при перебуванні на ній. В такий самий колір пофарбована і Північна Корея. Сусіди ж наші Росія та Білорусь розфарбовані в зелений колір.

Україна очима французів

Продовжити читання

Львів — Москва до Тернополя

7:30 Я виходжу з підземного переходу, якраз біля 12-го вагону свого поїзда.

7:33 Я заходжу в своє купе:
— Добрий день!
— Добрый день! — відповідає сорока шестирічний Віталій Ніколаєвич, що вжить 126 кілограмів і просить перейти на ти, та вертається з Трускавця до свого рідного Желєзногорск. Воичку трохи пив, бо камінь минулого року тяжко виходив.
— Такой боли, Петя, я ещё не чусвовал, хотя вот апендицыт резали, не так болело — при цьому показує на величезний шрам з правого боку на пузі, весь час Віталік сидить з голим торсом, футболку вдягає два рази при спробі піти у вбиральню вмитися — понравилось в санатории, впервые здесь, но очень хорошо, подлечился, по питанию все детально рассказали.

Через дві три фрази переходимо на російську, мені попрактикуватись, та й  співбесідник не завжди розуміє українську.

— Я в молодости в Одессе в мореходке учился, Первое образование. То додому в Курск сколько не пытался быстрее 20-24 часов не получалось. Потом меня молодого папа поставил начальником снабжения. Было необычно что в два разы старшие дяьки ко мне на Вы. Но потом понял что так должно и быть. Правда потом за полгода меня съели. А потом и карьерного роста не было. Потом пошёл на стройку… Продовжити читання

Freddy Marx Street

Мені сказали прийди послухай музику, та й напиши щось. Я прийшов. Не пошкодував ні краплі, відпочив і зарядився енергією та позитивом.

Спочатку на сцену вийшла дуже мімімішна дівчинка, контра розказувала таку ж мімімішну та позитивну історію, в кінці вона розплакалася. Не знаю чи було це за сценарієм, але виглядало дуже зворушливо. Історія дівчинки була підводкою до кліпу презентація якого і відбувалася того вечора. Кліп дуже красивий, історія кохання двох звичайних людей, котрі пронесли його через роки і не розгубили. Люди у відео не актори, живуть самі десь в чернівецькій області багато років вже разом. Відео знято на пісню Raining Hard

Далі вже був сам концерт. Макс молодець. Чудово тримає публіку, чергуючи пісні байками зі свого багатого мандрівного життя в Нью-Йорку, Берліні та десь на Близькому Сході. Розповіді отримували не менше аплодисментів ніж самі пісні.

Продовжити читання

Весь світ тіатр!

Я завжди намагаюся вчити щось нове. Не завжди виходить, та я пробую далі. Роблю багато помилок, іноді забагато, іноді захоплююсь ідеєю розкручую її в голові і сам же її там критикую і ховаю. Часто сам себе розчаровую, іноді тішу.

Інколи знаходжу свої конспекти з матаналізу, збірники задач і починаю дорозв’язувати границі, похідні, інтеграли… З ними легко. На першому курсі, я був перескочив декілька місяців і вчився сам розв’язувати різні дифрівняння. Вчився по різних книжках, бо не мав тоді ще ні комп’ютера ні інтернету. А вивчив через те, що програма по математичному аналізі в Універі і Політесі трохи різнилася і вони їх швидше проходили і мені приносили контрольні що я порозв’язував. За це платили якихось 10-20 гривень. За кілька годин роботи. Що було досить непогано, враховуючи що тоді я міг проживати тиждень за 25 гривень, а перша стипендія була 68 гривень. Тепер вже рідше маю справу з інтегралами, але деколи як находить, то викопую з голови формули.

Колись ще мав звичку складати римовані рядки, іноді навіть записував їх в спеціальний зошит, виходило здебільшого препаскудно, але розуміння цього приходить лише з часом. Зараз теж, інколи, римую в голові, не записуючи, бо вважаю це чудовою зарядкою для мозку. Придумати риму і створити якийсь образ. Нехай це буде і дурня, але це корисна дурня.

Тато колись з зарплати завжди купував якусь книжку. Так в нас набралася така немаленька домашня бібліотека. Я не багато читав, та й зараз хотілося б читати більше, але любив перекладати книжки з полиці на полицю, дивитися їх обкладинки та й інколи гортати. Так я познайомився з віршами Висоцького швидше ніж з його голосом. Читав іїх зі своєю інтонацією та без надриву. А ще знайшов таку невеличку книжку «Із скарбниць античної мудрості», де різні приказки латиною поділені на розділи та та присмачені поясненнями і згадками в яких працях Маркс чи Ленін їх вживав. Так почалося моє захоплення латиною. Я вчив їх десятками напам’ять, щоб потім козирнути перед однокласниками мудрими сентенціями. Причому я взагалі не знав як правильно читати слова. Що «L» є мягкою, і коли читати «C» як «К», а коли як щось середнє між «Ц» та «Ч». Потім прийшлося трохи переучуватися.

Та, якщо повернутися до мого теперішнього захоплення — театральних курсів, то я навіть не впевнений чи є в мене відповідь на питання як я туди пішов. Офіційна версія, це те що в мене курсозалежність, і після того, як я походив на англійську, на курси водіння, мені треба було ще кудись піти. І якось виплив театральний гурток. Я згадав що був деревом (насправді лісовиком) в Лісовій пісні у шкільній виставі (Зі слів пам’ятаю лише «ох, як я довго спав», певно і більше нічого і не говорив :). Хотів бути Лукашем, бо Мавкою була симпатична дівчинка, в котру тоді був таємно закоханим). Написав в соцмережах про своє бажання і отримав трохи коментарів. Один про те що від фотошколи імені Дієго Марадони має щось подібне стартувати. Відкрив їх сайт, прочитав новину і забув на тиждень про то. Потім, якось в ночі, знову натрапив на відкриту вкладку про набір і відразу ж написав що хочу теж.

Вже скоро буде місяць як я ходжу і до сіх пір я не має відповіді для чого я туди, пішов, але знаю навіщо я сюди ходжу. Це класно! Це звичайно важко, але чудесно. Після занять приходжу додому витиснути, але задоволений. Ми в собі ще стільки багато ховаємо, що навіть не підозрюємо що то в нас є. Скажу чесно, кожного разу мені трохи страшно і думаю, що нічого путьового з мене не вийде, але «батя, я стараюсь». І якщо в мені залишиться хоча б сота частина того що мені дають, це бде прекрасно! А ще мені подобається бути з чудовими людьми. Тому як маєте два вільних вечори на тиждень, не думайте й записуйтесь до нас на курси.

Випробовуйте себе, намагайтесь ставати трошки кращішими!