Діалоги

Саша мене запитувала чи в мене хороший слух чи я на щось записую ці всі діалоги, що публікую в фейсбучок. Слух ніби не дуже поганий, просто, інколи, люди ще голосно говорять. А решта, намагаюся якнайточніше запам’ятати. Зазвичай запам’ятовуються найяскравіші моменти. Ними з вами і ділюся.

Cafe 1.

«Я не люблю говорити про колишніх» повторювала час від час дівчинка за сусіднім столиком. Але кожного разу ця праза ставала початком нової історії.

Ну ти розумієш, я завжди хочу залишитися друзями. Ну розсталися, але все таки в нас є багато спільного. Я не проти спілкування. Хочу полюбити його нову нинішню, хоча вона мені може не подобатися. Але ж він все таки хороший. В нього є смак. Він вибрав її, а колись, все ж таки він вибрав мене. А з їх боку все повністю навпаки. Він каже: «ми можемо спілкуватися, але не публічно», але я проти цього. Ну ти розумієш, я за відкритість.

Я не люблю говорити про колишніх…
— Зустрічалася я якось хлопчиком ще зі школи, а потім ми розійшлися. І ми домовилися що повідомимо один одного як будемо наново зустрічатися з кимось. Але він не повідомив мене та й почав зустрічатися з дівчинкою. А потім розійшовся з нею. І так потім ставалося що ми з нею часто перетиналися. То на виставці, то на концерті, то на якійсь іншій події. Але так не розмовляли. Просто бачилися. Потім вона якось підійшла та й заговорила. Та й ми якось стали товаришувати, аде в нас було багато, трохи спільного. Але з часом мені набридло, бо як тільи ми говорили, вона хотіла говорити про нього. Все розказувала і розпитувала як в нас з ним ті чи інші речі були. Але я все таки не дуже розказувала, бо є щось та й приватне. Бо в нас з ним все таки була перша любов, він декілька років за мною упадав перед тим як зізнатися. Я навіть не знала що він декілька розків упадав. А потім вона якось напилася і комусь розказала, що я їй так собі подруга, що вона і далі закохана в нього і спілкуючись зі мною про нього їй стає легше. А потім вона потоваришувала з його татом, я все таки більше з його мамою спілкувалася…
— Я не дуже люблю говорити про колишніх…

Я допив свою каву, попросив рахунок і пішов далі.

Генацвале.

Четверо дідусів сиділи за столиком і щось святкували. Я сидів до них спиною і не розгледів їх добре, але один з них точно був лисим.

— n-p-n и p-n-p переходы…
— А помнишь как мы с тобой с политеха воровали…
— Конденсаторы…
— Нет, хотя и их тоже. Эти… как его, ну эти…
— Ах, да, вспомнил… эти, точно, как их…
— Дипломные, не , как их…
— Вспомнил, курсовые
— Да. Мы приезжали на волге. Я стоял на стреме. А ты лез через окно, чтобы его открыть. Ты полез и свалился на пол. И там весь вымазался. Ты сказал что они его чем то намастили были.

— У тебя такая красивая форма черепа. Дай я её поцелую.

— Улыбнитесь. Я снимаю в HDR формате. Петрович, не двигайся. Петрович, зачем ты двигался. Ты не вышел в HDR, теперь тебя надо нахер удалить
.

Дідусі розійшлись. Ми ще пили зелений чай, їли хачапурі і обговорювали якісь інтернет справи.