Фейсбук тепер дозволяє вставляти публічні пости на сайт

Фейсбук тепер дозволяє вставляти всі публічні пости до себе на сайт. Так як я ось я зараз зробив.

Продовжити читання

Hate USSR

Гуляю по Варшаві, роздивляюся навколо. На будинки, пам’ятники, вітрини. А там таке то кафе тут вже більше 50 років, такий магазин тут з 1948 року і так далі. Мене охоплює журба і злість, я пишу твіт про те що «Радянський Союз найбільше зло що сталося з Україною».

 

Отримав декілька реплаїв що от Янукович найбільше зло, та що «20 років Союзу нема і нічого доброго також нема».

Спробую детально пояснити свою думку. Радянський Союз найбільше зло, тому що цілеспрямовано винищив підприємців як клас. За ті сімдесят років люди звикали працювати лише на державу, отримувати за це копійки, красти з роботи (бо платять копійки і не оцінюють належно). Все було ніби і у власності всіх, але й нічиє. Все мало власника і не мало. Директор заводу?! Директор також крав так як і робочі тільки в більших масштабах. Все рівно це державне, ніхто не побачить.

Радянський Союз найбільше зло за те що затаврував селянина господаря тавром куркуль. Куркуль що експлуатує працю інших селян. Забравши все від куркулів, совіти забрали рештки у всіх селян, загнали всіх у колгоспи працювати на державу, даючи копійки. Держава сама стала куркулем. Селяни замість того щоб вчитися вдосконалювати свою працю, вчилася красти. Навчитися красти легко, відучитися ой як важко. Там де тяжко було щось вкрасти, люди брали і вимагали хабарі. Так, хабарі брали і до Союзу, просто тепер діло набуло зовсім інших масштабів.

Виробництва забрали, проте виробляли здебільшого не те що потрібно і не там де потрібно, але робили бо план. Всіх хто намагався діставати і торгувати тим на що був і попит і дефіцит, таврували словом «спекулянт».

Радянський Союз винен і через те, що більшості в головах сиділо «одне життя — одна робота». Ні ти міг звичайно просуватися по кар’єрній драбині, вступивши в партію, але це трохи інша історія… А так, пішовши на завод токарем, точити поршні, ти і на пенсію підеш з того ж заводу токарем, хіба що вищого розряду. Ні про яку зміну спеціалізації практично не йшла мова.

Усі ці нищення династій підприємців, колективізації, націоналізації та їх не менш страшніші наслідки потрібно довго долати, при чому, перш за все треба долати їх у своїх головах. Тому, якщо хтось і далі ностальгує за дешевою ковбасою, забудьте, її вже не буде. І запхайте собі ці ностальгії подалі і пробуйте мінятися, ніхто за вас це не зробить.

P.S. текст написав більше як місяць тому, та опублікувати забув. Зараз не жаль не гуляю по Варшаві, а сиджу вдома перед ноутбуком.

Чарівний голос Джельсоміно

Вчора, до пів третьої ночі дивився фільм «Чарівний голос Джельсоміно». Дивився я його вперше, хоча фільм вийшов в 1977 році. В основі казка Джанні Родарі «Джельсоміно в країні брехунів». Джанні Родарі взагалі то любили в Радянському Союзі. Багато хто пам’ятає мультик про Чиполіно. Та й в мене вдома була книжка його оповідань, правда не пам’ятаю що я там читав, але знаю що довгий час думав що Джані Родарі жінка (привіт всім прихильникам українського письменника Марка Вовчка :)). Так от любили Родарі в СРСР, бо він також був комуністом, і його казки ілюстрували боротьбу простого народу з капіталістичною владою.

Може й так і було задумано в автора. Та, вчора, всі події в фільмі я легко переносив на початок 90-х коли розвалювався сам Союз, а деякі сцени ніби взяті з сучасного життя України. Тому якщо ще не бачили цієї казки, подивіться. Декорації зі спецефектами примітивні, але фільм я подивився з цікавістю. От Що правда, шкода художника абстракціоніста перетворили на реаліста, але то пів біди. Ще сподобався алфавіт в країні брехунів — суміш кирилиці і латиниці подібної до такої як зараз пишуть есемески. А також в якості бонусу можна подивитися трохи на Львів яким він був у 70-х (багато сцен фільму знімалося у Львові).

Ось вам сцена, котра і тепер актуальна 

А ще там була шикарна газета — OBRAZЦOVЫY LЖEЦ

OBRAZЦOVЫY LЖEЦ

OBRAZЦOVЫY LЖEЦ

Vivat Academia. Реалії вручення дипломів по львівськи

Тиждень (ой, вже певно місяць) тому був в сестри на офіційному врученні дипломів. Вона закінчила магістерку по економіці в Політеху.

Вручення відбувалося на дворі, збоку від головного корпусу біля мостика Тульє. Церемонія розпочалася з запізненням десь на пів години, бо не могли відкрити тумбу де знаходиться електрощиток до котрого можна було підключити апаратуру. В результаті вибили завіси з однієї дверки. Спочатку виступив ректор, далі ще якихось два професори. Що говорили не запам’ятав. Певно щось важливе. Далі священник покропив всіх і сказав щось типу щоб всі були чемними. Потім слово дали одному з випускників. В виступі було багато дякую, так, ніби, він виграв Оскара, також звучали патріотичні нотки, зокрема, що вони всі однолітки незалежної України, «мы рожденны чтоб сказку сделать былью…». А ще от фраза, котру я спеціально записав одразу після виступу: «В часи глобалізації можна допомагати Україні з будь якого куточку світу і ми це доведемо». Для мене це прозвучало як от ми тут відучилися, потім поїдемо на заробітки і будемо переказувати гроші додому через Вестерн Юніон. Правда почув, що він вчився на міжнародній економіці, що його трохи виправдовує.

Я от не розумію, чому в нас немає такої прекрасної традиції в університетах як в Штатах, де промови перед випускниками читають відомі люди, вихідці з університету. Такі промови страшенно мотивують, крутяться по ютюбах і збирають сотні тисяч переглядів. Які з випускних промов наших ректорів чи деканів можна подивитися на ютюбі? Скільки переглядів мають вони?

Далі тричі грала пісня «Вчителько моя», котру звукорежисер весь час намагався вклинити між тими хто виступав, тричі грала для того щоб всі випускники пройшли через місток. До сіх пір не зрозумів до чого випускникам економіки слухати пісню про вчительку, але за одно розчув що там не тільки співають «вчителько моя, зоре степова», а є ще слова про якихось партизанів?!.

Всім урочисто вручили дипломи, а потім їх вже не так урочисто забрали назад. Все через те, що хоч дипломи всім встигли надрукувати в Києві, а у Львові в університеті так і не встигли надрукувати додатки з оцінками.

Дитяча абетка

Якби ви складали дитячу абетку то які букви до яких слів би підв’язали? Я тут трохи наставив на планшет програм, і мене дивують деякі слова котрі використали атори цих програм для асоціацій.

п — партикулярна акцептація

Наприклад, б — божі корівки (я кажу зозульки чи сонечка), в — варан (для дитини це ж ящірка), г — гекон (ящірка), ґ — ґалки, є — єдиноріг (взагалі, єдинорогів не існує, треба дітям розказувати правду і вчити що є то єнот, єноти ж такі милі), і — ігуана (ще одна ящірка), й — йєті (їх не те щоб не існувало, їх і написати тре вміти), с — сурікати (що то таке? Що за сурогати?), ф — філін (ф — фак, сова що за філін), т — тритон, ш — шимпанзе (також для малих дітей це просто мавпа), х — хамелеон (ящірка).

Скажіть то я такий прискіпливий? Намагаюся занадто малого племінника вчити алфавіт? Чи розробники понавидумували заскладні асоціації? Ну і свої варіанти пропонуйте.

День поліції

Випадково, блукаючи по Варшаві, попав на площу в Старому Місті, котра була наповнена поліцією. Периметр навколо колони був обгороджений парканом, всередині якого була поліція. Навколо паркану стояло багато людей, навколо людей стояла знову поліція. Не знаю чи правильно назву цю подію, але це було щось на кшталт Дня поліції. Ведучі зі сцени називали імена поліцейських з усієї країни, котрим вручали винагороди. Всі (не лише поліцейські) плескали.

Продовжити читання