Нічого не вмію

Інколи. Коли приходить сум. Я починаю трохи депресувати і рефлексувати на тему що я нічого не вмію. А й справді що буду робити я коли настане ядерна зима, або ще гірше коли постарію і нові комп’ютери будуть настільки незрозумілі що я не могтиму їх включити.
 
На уроках праці в школі я навчився тільки робити вішак, стільчик і маленький молоток з колійового костиля. Молотки вчитель праці нам додому не віддав. Та й всі мої вироби були кривуватими. Я дошки нормально впиляти по прямій лінії не можу. Я плутав на городі гілочки петрушки з морквою. Я не знаю яку пропорцію бетону краще на фундамент один до трьох чи один до чотирьох… Вже не кажучи щоб вмісти класти цеглу. Беручи паяльних в руки, я, майже, завжди обпікав собі пальці. Добре що хоч каніфоль добре пахне. Та навіть косити не вмію.
 
І от сиджу я й думаю що робитиму коли почнеться ядерна зима. Я ж нічого не вмію. Добре що поки її нема. Хоч вам трохи на клавіатурі поклацаю.