Київстар — дупкою до Вас!

Всі вже давно встигли обговорити і забути дурацьке нововведення Київстару про обов’язкове поповнення номеру на 40 гривень раз в місяць, інакше номер заблокують і вилучуть. Так от, з такою штукою я стикнувся сьогодні. Ні це не сталося не з моїм номером, а з номером моєї мами, на котрий ще вчора дзвонив від себе. Мама казала що смски їй не приходили про необхідність поповнення, а зранку тато подзвонив і сказав щов мами номер заблоковано. Я вирішив поповнити через приват 24 і за декілька хвилин закинув на той номер 45 гривень, про що сповістила смс про списання коштів з картки. Я думав на цьому історія закінчиться, якби ж то…

Київстар — дупкою до Вас!

Тато знову подзвонив і сказав що в мами телефон знову пише що немає мережі. Дзвоню до оператора, розказую ситуацію, кажу телефон не бачить мережі. Дівчинка, ніби, прослухала все повз вуха і перепитується чи ця ситуація сталася з цього номера з якого я телефоную?! Культурно пояснюю, кажу якби з цього номера, то як би я вам подзвонив? Дійсно, погоджується дівчинка і просить назвати номер, називаю, перепитується і каже ой, а він не контракт я вас переключу. Переключає. Слухаю музику. Включається хлопчик. Ще раз все йому розказую. Перепитує номер. Кажу. Відповідає, так, номер не обслуговується. Кажу ж як тоді гроші списалися для поповнення, якщо номер не обслуговується. Каже що не знає і мені треба звернутися в Приват, щодо повернення коштів назад. Теплі і лагідні почуття зароджуються всередині до компанії Київстар.

Тепер щодо відновлення картки, потрібно сказати її серійний номер, котрий знаходиться на самій картці, тоді її розблокують за пів години, далі протягом семи днів потрібно попвнити на 40 гривень лище через картку поповнення, через інтернет ні, це ж всього на всього на дворі 2013 рік, тоді знімуть 15 гривень за активацію і тоді потрібно здійснити до когось дзвінок.

Моя мама не часто кудись дзвонить, частіше ми дзвонимо до неї, та проте їй на рахунок закидають по 5-10 гривень. Також вона має лайфовський номер, через котрий говорить зі сестрої та братом і там проблем немає. А тут, в Київстарі страшенно не клієнтоорієнтований сервіс, навіщо виключати номер, на який вчора ще дзвонили і не раз інші абоненти, тим самим приносячи кошти компанії, інша справа виключати номер котрий був неактивний протягом місяця, двох, трьох… котрий не поповняли і на котрий не дзвонили за весь той період. Адже, якщо навіть номер не здійснює багато вихідних дзвінків, а приймає багато вхідних, він все одно приносить прибуток компанії, ніж він буде виключений з мережі.

Я також не багато телефоную, проте десь раз в 30-40 днів закидаю на рахунок 100 гривень, звичайно це не мегабагато, але ж. Закидаю, бо є якась там абонплата по контракту а також щоб користуватися мегаповільним мобільним інтернетом. І ще про покриття, мені здається, що як тільки сідаю в поїзд і кудись їду я завжди попадаю в той 1% де покриття немає і це дуже дивно, таке стається в якому б напрямку я не їхав. Зайшов на сайт, прочитав місію і цінності:

Наша місія

Ми покращуємо життя, надаючи телекомунікаційні послуги найвищої якості.

Діяльність «Київстар» підпорядкована ключовій ідеї Великої Турботи про клієнтів, в основі якої п’ять цінностей: розуміти, бути найкращими, тримати слово, надихати, дарувати радість. На цій основі і цінностях ми будуємо бачення втілення нашої місії.

Наше бачення

Бути найкращою компанією України, яка гідна найвищої довіри.

Та й з’явилася усмішка і думка, а чи не мігрувати мені кудись на іншого оператора

P.S. Вибачайте за багато букв, накипіло.
P.P.S. від Привата прийшла смс, що кошти повернені.

BD

Спочатку, з хвилину часу я думав що це якийсь старий екстравагантний хіпстер. В руках він тримав стакан такий як від кави на виніс, а під пахою купу газет і журналів. Я, як порядний турист, фотографував все що бачив на свій айпад, а дивився я тоді на різні вуличні написи на колонах.

Він підійшов і привітався по польськи, сказавши щось типу пан певно турист що все фотографує. Я відповів на англійській, бо польською знаю лише декілька слів (ні, не було в мене в дитинстві польсату, на мою шестипальцеву антену таке добро не приходило). Співрозмовник відразу перейшов на англійську. Запитав звідки я. Львів. Він довго думав, я бачив що щось йому нічого на думку не приходить, тому повторив Львув. Тут я побачив якесь нерозуміння в нього на лиці (думаю він також думав «Чувак, ти що в дитинстві смурфів по польсату не дивився, камон»).

Володя BD з Варшави

Володя “BD” з Варшави

Продовжити читання

Начальник площі

Подзвонили. Запитали чи був я не начальник Якоїсь Там площі? Відповів що ні, що помилилися. Поклав слухавку і зашкодував. Зашкодував чого ж я не начальник Якоїсь Там площі. Це ж так, певно, круто бути директором площі.

Встаєш зранку, майже разом зі сонцем. Випиваєш ранковий рай, їж грінку з маслом. Пуцуєш мешти. Від щоденного чищення шкіра на них стала тоненька-тоненька, проте блискуча як дзеркало. Єдине що бачиш себе в чорному світлі. Вдягаєш білу сорочку, сірий в клітинку піджак. Обов’язково метелик. Під паху береш товстий зошит в твердій оправі в лінійку. Там ти щодня записуєш все що сталося важливого на площі. Скільки людей пройшло. Скільки з них чоловіків, жінок, дітей. Скільки людей усміхалося, проходячи по площі. Скільки спішило. Скільки було подаровано квітів і скільки було поцілунків. Хто плакав на площі і чому. Адже якщо хтось плаче, то твоє завдання підійти й спробувати розрадити, бо твоя площа має бути найщасливішою площею.

От так зібравшись, виходиш на роботу. Там поважно, тримаючи зошит під лівим пахом, закинувши праву руку назад і піднявши голову в верх градусів так на 15, розходжуєш площею по периметру. Міряєш кроками довжину та ширину площі. Перевіряєш чи нічого не змінилося з минулого разу. Роззираєшся навколо чи все гаразд, і далі по периметру. Сонце сідає. Вертаєш додому. Перечитуєш все що записав, згадуєш чи нічого не забув. Дивишся в календар коли завтра схід сонця. Ставиш будильник.

От тепер би взнати де в начальники площі записують…

Про печенька і розчарування

Давним-давно, ще коли в мене не було ні бороди ні інтернету, а в логотипі газети Експрес був циліндр, я прочитав рецепт китайських печеньок сао-пінг. Рецепт, я пам’ятаю до цього часу. Доволі простий, але вони мені подобалися.

Муку розмішуємо зі сіллю, насипаємо гірку на столі і потрохи ложками розводимо гарячою водою. Замішуємо туге тісто. Накриваємо хустинкою і залишає на пів години.
Далі качалкою розкачуємо тонкий лист тіста, беремо теплу солонину і змащуємо його. Складаємо лист пополам і розкачуємо знову, знову змащуємо. Повторюємо таку процедуру 4-5 разів.
Під кінець змащуємо листок яйцем і посипаємо кунжутом чи товченим арахісом. Вирізаємо стаканом кружечки і запікаємо 10-15 хвилин поки підрум’яняться в гарячій духовці.

Рецепт було надано рестораном китайської кухні Пекін. Відтоді я хотів відвідати його. Закінчив школу, поступив на фізичний факультет, і чуть не щодня проходив біля Пекіна. Час від часу в мене виникали бажання зайти туди, попросити сао-пінгів, та все якось не було ні причини ні компанії.

Я вже більше п’яти років як закінчив університет. Якось на днях ми шукали місце де б пообідати і всі кафешки були зайняті, та й ми вирішили все таки зайт на обід в Пекін. Я взяв їх Пельмені та суп зі шлунка, сао-пінгів не просив. Але біда в тому що в справжньому «Пекіні» все не так як я собі уявляв. Якось все зовсім не так.

Та до чого це є чим більше ми чекаємо і в голові будуємо свою паралельну реальність, в реальному житті все може бути не так, і тим сильнішим буде наше розчарування.

Нічого не вмію

Інколи. Коли приходить сум. Я починаю трохи депресувати і рефлексувати на тему що я нічого не вмію. А й справді що буду робити я коли настане ядерна зима, або ще гірше коли постарію і нові комп’ютери будуть настільки незрозумілі що я не могтиму їх включити.
 
На уроках праці в школі я навчився тільки робити вішак, стільчик і маленький молоток з колійового костиля. Молотки вчитель праці нам додому не віддав. Та й всі мої вироби були кривуватими. Я дошки нормально впиляти по прямій лінії не можу. Я плутав на городі гілочки петрушки з морквою. Я не знаю яку пропорцію бетону краще на фундамент один до трьох чи один до чотирьох… Вже не кажучи щоб вмісти класти цеглу. Беручи паяльних в руки, я, майже, завжди обпікав собі пальці. Добре що хоч каніфоль добре пахне. Та навіть косити не вмію.
 
І от сиджу я й думаю що робитиму коли почнеться ядерна зима. Я ж нічого не вмію. Добре що поки її нема. Хоч вам трохи на клавіатурі поклацаю.

Загортаючись у целофан

Є такий бібісішний комедійний серіал Citizen Khan, розказує про життя пакистанської діаспори в маленькому британському містечку. Серіал, як на мене смішний, а також расово та релігійно неполіткоректний. (Через що має, певно, невеликий IMDB) Та по ньому добре вчити мову.

Так от в першій серії показують дім цього громададянина Хана, та його диван що вкритий поліетиленовою плівкою. Так як в нас люблять загортати пульти від телевізорів. Я посміявся з того та й забув, а сьогодні мен вже справжню бувальщину розказали що чийсь сусід також недавно купив собі новий диван, який урочисто стоїть в кімнаті запакований в целофан. Сам сусід спить в кухні на розкладному кріслі.

Смішно і сумно. Люди відкладають своє життя на потім, загортаючи себе теперішніх в целофан і так не встигають по справжньому пожити тепер.

С любовью к Одессе

Роки чотири тому Одеса для мене була черговим містом на букву «О» у грі в міста. Ще одним обласним центром. Містом про яке показують новини. За ці роки я встиг полюбити Одесу. Не скажу вам коли це сталося і наскільки сильно. Любов це так або ні, сила тут ні при чому (це не мої слова, але думаю що вони правдиві).

Місто це не тільки вулиці й будинки, пам’ятники й визначні місця. Місто це перш за все люди, все решту є лиш декораціями до них. Коли ви закохалися в місто, то значить там живе дуже багато хороших людей. Якщо ви поки не любите місто, то ви ще не знайшли тих правильних для вас людей в ньому. Одеса, те місто де в мене є відчуття дому.

Трохи гуляючи по місту, бачив багато бордів, плакатів, сітілайтів зі слоганом «С любовью к Одессе» та підписом Алексей Котусев (мер міста). Відновив парк, стадіон… і все це з любов’ю. Не знаю наскільки щирою, але як каже чоловік що робив то все з любов’ю, значить з любов’ю. Любов за гроші також має місце. Я правда не дуже в курсі, якщо ті всі речі про які пише пан Котусєв на бордах відбувалися не за гроші платників податків, а з його особистих коштів, то буду просити в нього пробачення.

Та я задумався, які мої прояви любові до Одеси? Я там нічого не відновив і не збудував, не наставив бордів з признанням, але я закликаю вас відвідати її. Поїдьте хоча б на вихідні. Можна і на довше. Прогуляйтесь по набережній. Сполосніться в морі. Пообідайте в чудових кафе. А головне поговоріть з одеситами. Дайте собі шанс закохатися в Одесу.

І не тре потім ставити ніяких бордів, головне повертатися. Повертатися з любов’ю до Одеси.

2B or not 2B. Що буде з мовою в майбутньому?

Стаття трохи в стилі «в наші часи і дракони були як корови, а тепер як горобці» (пробачте за неточну цитату). Текст довгий, але є цікаві моменти

Зі студентських часів лави я пам’ятаю гамлетівський за духом напис, надряпаний на дверях однієї з кабінок туалету у краківському гуртожитку Żaczek: “Чи варто жити?”. Воленс-ноленс, я розмірковував над цим питанням сотні разів, тому, що автор написав його на рівні обличчя того, хто сидить на троні.
Нині молоді люди дедалі рідше пишуть на дверях туалетів, не дряпають вони також зізнань у коханні на лавках і стовбурах дерев. Тому що сидячи на лавках або унітазах, текстують cвоїми смартфонами.

 

Комп’ютер для бібліотеки на районі

Привіт! Багатьом нам важко уявити своє життя без постійних потоків інформації котрі линуть до нас з усіх сторін. З нашого комп’ютера, лептопа, планшета та телефону, здається, вже зовсім скоро і двері нашого холодильника вестимуть в фейсбук, кухонна плитка звірятиметься з онлайн сервісами і казатиме скільки калорій в щойно приготованій страві…

Ой, мене щось знову трохи занесло. Так от, ми вважаємо що інтернет та інформація котра в ньому гуляє є доступними всім, про е це насправді не так. В багатьох, особливо, в старших людей немає доступу до до інтернету вдома, ні тим більше з усіляких ґаджетів. Доступом до інформації в них залишаються бібліотеки. Проте, на жаль, і вони сьогодні в не найкращому стані. Ростик Паранько вирішив трохи допомогти одній з бібліотек, та створив ініціативу Бібліотека на районі.

В бібліотеку потрібні комп’ютери. Знаю що є невелика ймовірність що десь в закутках припадає порохом старенький комп’ютер, його зазвичай віддають на село родичам, і це добре. Проте може бути ще й таке що при черговому поновленні комп’ютера залишилися якісь старі, проте робочі деталі. Я от в себе вдома знайшов жорсткі диски, вентилятори і ще десь мала бути якась мережева карта. Тому, якщо раптом ви раптом знайдете в себе якісь старі комплектуючі, я б з них спробував скрутити щось докупи. Я створю онлайн таблицю куди буду вписувати комплектуючі котрі є і котрі мені хтось передав. Зконтактуватися зі мною можна через коментарі, пошту i(@)petronek.com чи телефон +380973047314.

Ще пару слів чому варто допомогти бібліотеці і віддати старі речі:

  1. Коли ви робите хороші речі в середині стає добре і спокійніше, і вам це потім зарахується.
  2. Як казала мені мудра людина, старих і непотрібних речей треба позбавлятися легко, комусь вони можуть бути більш потрібними.

Також ви можете приєднатися до ініціативи Бібліотека на районі, та пропонувати свої ідеї чи якусь іншу поміч.

То що, допоможемо бібліотеці?

29. Інфографіка з Дня народження

Вчора став на один рік старішим. Отримав від вас безліч привітань в соціальних мережах, еСеМеС повідомленнях та дзвінках. За що дуже вам вдячний. Приємно було читати кожне і чути голоси в трубці по той бік радіохвилі. Ви набажали мені цілу купу приємностей яких прагнутиму досягати. Дякую вам!

А ще я завжди хотів себе спробувати в полі інфографіки, тому я спробував проаналізувати привітання і з того вийшла така ось картинка. Сильно не судіть, бо це моя перша спроба (та буду радий почути зауваження). Стосовно трохи різнобою зі шрифтами, то слова для хмарки згенеровані сервісом Wordle, де я немав змоги вибрати шрифт такий як для решти елементів в інфографіці

Продовжити читання