Вчорашній борщ

На коридорі з яоїсь квартири запахло борщем. Таким наваристим і смачним, певно вчорашнім. Зі сметаною. На мозковій кісточці. З цибулькою та чорним хлібом. В якому відображена велич та муки багатьох поколінь. І чути що він от-от вже закипить. Господиня дістає вже велику тарілку з ложкою. І тут так сидиш, думаєш, і чого то мені в ті центри спішити, а може просто, подзвонити, і попросити ложок з десять вчорашнього борщу. Чи навіть не просити, а вимагати. От запахи розповсюджуєте тут в просторі та часі, тож тепер вимагаю відчути рештою чотирма чи п’ятьма (аромат заважає думати та рахувати скільки їх насправді) відчути прекрасне творіння людини. Але коли до дзвінка залишається якихось три сантиметри, прокидається внутрішня скромність,..  і я вже в маршрутці їду по справах.