Мівіна

Сьогодні, в перерві між двома подіями забігав додому щоб зарядити телефон (так в мене андроїд), а також забіг в супермаркет щоб купити щось швидко перекусити. Купив помідори чері, кріп, лимончики, сметану. Вирішив також купити стейк з лосося, його, якраз, дуже швидко можна приготувати і лосось це смачно. Зробити соус зі сметани, лимонного соку і покришеною зеленню, збоку прикрасити помідорками, якраз саме те. Та от постало питання гарніру, та й такого щоб швидко можна було б зробити. Рис би варився довго, картоплю четвертинками смажити теж не було бажання, тому вибір впав на Мівіну. Добре що касирка на касі не дивувалася поєднанню лосося і мівіни.

Відкрив я ту пачку, половину згриз сирою так як колись в дитинстві. І згадав дивовижний салат з тої самої мівіни котрий робили як були студентами: мівіна, яйце, цибуля, рибні консерви, переважно сардини, і це все залити майонезом. Такий от дивовижний симбіоз напівфабрикатів котрий видавався страшенно смачним на той час. Рештки мівіни я так і не запарив, а стейк з соусом вийшов добрим.

Каблук

Я сьогодні бачив певно один з найрозпачливіших жіночих поглядів за все своє життя. В очах дівчини була безодня суму. Вона стояла так посеред тротуару і сїчас від часу глипала то вниз то на людей що оминали її. Здавалося б ще мить і березневий сніг повністю вкриє її та й перетворить на куугуру снігу. Дівчина постояла ще декілька секунд і тихенько пошкандибала геть, трохи прихрамуючи на праву ногу.
Вона зломала каблук.

Про піст і соцмережі

Мене тут минулого тижня Наш Репортер попросив коментар стосовно рекомендації УПЦ від утримання в піст від соцмереж. Сюжет про піст в сучасних умовах вийшов в підсумках тижня (дивитися з 16:45), проте мого коментаря не дали, тому я тут розпишу свою думку з приводу.
Продовжити читання

Лицемірство Чуркіна

Сьогодні в фейсбуці натрапив на статтю про те які висловлювання дозволяє собі власник ЛАЗу Ігор чуркін:

«Живут галичане только за счет того, что треть населения работает за границей и шлет сюда переводы. Оставшиеся на Украине продают друг другу китайские трусы и торгуют пивом. Дети просаживают присланные родителями доллары и евро в кабаках, а в промежутках между пьянками ходят на нацистские зборища..»

Тому пишу тут що знаю про нього:

Розказували мені як колись працювали на ЛАЗі, також за Чуркіна, то зарплата в інженерів мало того що була по 1300 грн. (2007-2008 роки якщо не помиляюся) так її ще й затримували по декілька місяців. А зимою в цехах годі було й працювати холодрига, під кріслом стояли калорифери щоб трохи гріти і подекуди було чути тліючими ніжками крісел, проте пальці на руках все рівно дубіли від морозу. Звільнитися також не було просто, бо твою заяву не приймали, потім обіцяли підняття зарплати і кучу казок, люди погоджувалися, їм місяць платили, а потім знову забивали. Тому деякі спеціально брали відпустки і рекомендованими листами присилали заяви на звільнення. Чомусь про це Чуркін не розказує?

Чи те що минулого року звернулися до мене з ЛАЗу щоб я допоміг знайти спеціалістів для того щоб почистили репутацію Чуркіна в пошукових системах. Потрібно було почистити українською, російською та сербською мовами. Бо з сербами мала бутиякась угода. Я порадив їм сеошників, але вони чомусь не зійшлися з ціною і термінами, їм треба було чимшвидше вичисти інформацію про Чуркіна. Про це він також не говорить. А лише дозволяє оцінювати інших.

Rock-H — Отава

В п’ятницю був на концерті та презентації нового альбому від мукачівського гурту Rock-H. Вони класні та дуже драйвові. Я вже не вперше чув їх вживу, на минулому травневому #uzhtwevent вони нас також забавляли. Тому коли мене запросили прийти послухати новий альбом, я залюбки погодився. Дорога правда на концерт була не з простих, нас в п’ятницю засипало тримісячною дозою снігу зараз. Незлічена кількість машин, маршруток, тролейбусів та трамваїв від тої несподіванки зупинялися просто посеред дороги щоб подивитися на то чудо природи. Деякі трамваї, роззявивши роти, спостерігаючи за снігопадом, посходили з рейок. Сотні міліметрів сніжинок тиснулися одна до одної успішно ховаючи під собою чорноту землі. Я вирішив не надіятися на чужі чотири, а йти на концерт на своїх двох. Сам маршрут був не менш захопливий як шлях Фродо до Мордору, і, можливо, я колись про нього напишу ше тут, але не зараз.Рокаш / Rock-H

Продовжити читання

Оминайте останні вагони

Для мене притримали на хвилину поїзд, бо вже були закрили двері, і потім в останньому вагоні відкрили. А я добігав, на годиннику було ще чотири хвилини до аювідправлення, але поїзд вже прибув, я біг на дорозі, потім провилився в заметену першу колію, де снігу було по перен, викарабкався і побіг далі. Добре що на пероні був якийсь добрий чоловік, що махнув рукою щоб поїзд ще не відправлявся. Я забіг в тамбор не встигнувши йому добре подякувати, лише крикнувши дякую. Двері закрилися.
Я відхекався і в останньому вагоні їду домів. Не їдьте ніколи в останньому вагоні дизелів. Мало того що тут склад транспортних бізнесменів, котрі в ящиках та торбах тримають свої стратегічні запаси — вафлі, печенка, пиво, арахіс солений солодкий, гулівери три на гривню, а також солодку водичку, котра як нагріється на спеці віддає милом та дюшесом. Тут, в останньому вагоні, щось накшталт елітного бізнес клубу, тільки він зовсім не елітний і взагалі не бізнес. Проте місця на кожній лавці наче підписані: “тут сидит Ганька з Підмонастира, вона сєде на Зубрівській”. Після того як всі учасники “клубу” займуть свої місця все йде за раніше узгодженим порядком денним. Треба порозпитувати хто що продав, і чого так мало продається, а намерзлися за цілий день. Далі можна ділитися своїми закупами. Мої сусіди везуть з собою чотири величезних пакунки. Пороставляли їх на підлозі, що забарикадували прохід, а в п’ятому кульку везуть рибу, карпа, інщі сусіди кажуть що як свиня, насправді десь так є. Я б вам розвів руки і показав його розміри, але ви все одно не повірите. Після обговорень, можна приступити і до трапези. Мої сусіди, ті що везуть коропа-свиню, вирішили вечеряти куркою. Курка з хлібом і песі. Кості тріщать, запахи дифузують з молекулами одягу, та навколишнього повітря. Рукив витираються не перед їжею, а після вологими серветками. Добре що вон не пахнуть, а може і пахнуть, проте не здатні перебити запах привида курки, що з-під стелі спостерігав як знущалися з тіла.
Біля мене сидить хлопчик, першокласник, котрий не дуже любить читати, хоч вчора вже мали свято букваря. Побачивши його, я зразу згадав прикметник круглолиций (здається, я неправильно його написав). Помірявши відстань від кінчика носа до бороди можна з мінімальною похибкою за формулою піерквадрат визначити площу лиця. Хлопчик також вечеряв хлібом з карманадльом, і запивав компотом. Я тут краєм вуха викрив секрет ідеальної форми лиця, кожного ранку хлопчик випиває по півлітри молока.
А ще в останніх вагонах інколи по п’ятницях робітники влаштовують інтерактивні гладіаторські бої, і тут як повезе ти можеш стати або глядачем, або й навіть учасником шоу. Але добре що нині не п’ятниця. Але все таки старайтеся оминати останні вагони, хоча й кажуть що там тепліше.
Ой, виглядає що я вже приїхав.

Вчорашній борщ

На коридорі з яоїсь квартири запахло борщем. Таким наваристим і смачним, певно вчорашнім. Зі сметаною. На мозковій кісточці. З цибулькою та чорним хлібом. В якому відображена велич та муки багатьох поколінь. І чути що він от-от вже закипить. Господиня дістає вже велику тарілку з ложкою. І тут так сидиш, думаєш, і чого то мені в ті центри спішити, а може просто, подзвонити, і попросити ложок з десять вчорашнього борщу. Чи навіть не просити, а вимагати. От запахи розповсюджуєте тут в просторі та часі, тож тепер вимагаю відчути рештою чотирма чи п’ятьма (аромат заважає думати та рахувати скільки їх насправді) відчути прекрасне творіння людини. Але коли до дзвінка залишається якихось три сантиметри, прокидається внутрішня скромність,..  і я вже в маршрутці їду по справах.