Блукаючи Львовом

Місити брудними від бризок черевиками кашу з снігу, води, піску, солі та бруду. Вдивлятися в обдерті та змордовані стіни будинків що мовчки стоять, витріщившись огидними пластиковими вікнами. І розуміти що йому, так само як тобі може бути погано. Його також від чогось нудить, наприклад, від всіх цих бутафорських фестивалів, що перетворюють міто-легенду на одну лише легенду від міста. Йому також хочеться побути на самоті, без всіх цих натовпів туристів, що хочуть магнітика, безкоштовного вайфаю та фото на пам’ять з Ратуші. Нє, Львів не проти туристів, він радий всім своїм гостям, проте в нього зимова депресія. Він хоче трохи посумувати.

Сумуєш разом з містом, втомившись від довгої Зими. Замучені відсутністю достатньої кількості сонячного світла та навантажені надлишком снігу що десятками паскалів тисне на дахи будинків-пенсіонерів, та кашею стоїть під ногами, сповільнюючи і так повільне бродіння. Та ці всі блукання під похмурим небом Львова, коли з дахів, маркіз та неба щось скапує, коли навколо майже нікого, коли ти сам можеш залишитися на однині зі Львовом, приносять спокій.