Код Дурова

Поділитися

Код ДуроваДесь на середині читання книжки ефект facebook я згадав про недавно нашумілу книгу Код Дурова, котру також захотілося почитати і порівняти її з ефектом фейсбука.

Як я вже писав Ефект Фейсбук, я чесно купив в книгарні «Є» за 66 гривень і 78 копійок, а от «Код Дурова» скопіював з інтернету. Причому копію книжки я знайшов ввівши в поле пошуку Вконтакте код Дурова. Така от іронія долі. Книжка невелика всього 99 сторінок формату А4, в друкованому варіанті певно буде трохи більше.

Я постараюся описуати враження суто по книжці, проте деколи буду  порівнювати її з ефектом фейсбука, так як читав їх дві паралельно

З самого початку що кидається в очі це сцена де Дуров вибиває з «торгашів» 20% комісії від проданих товарів через вконтакте, тоді як книжка про фейсбук починається натхненною історією про те групу протесту в Колумбії і як Фейсбук змінює світ.

Стиль автора книжки, Ніколая Кононова є дуже якимось дивним і вже під середину читання починає бісити. Якщо забрати всі  слова ботаніки та ньорди (нёрды) всі метафори, котрих повно в тексті («Дуров зажег спичку и вот-вот бросит ее на мост.» — ст. 71,  «И, опять же, не скряга и не торгуется, как на самаркандском базаре» — ст. 49, «Он, консультант по высоким нагрузкам, больше напоминавший менестреля (кудри, что-то типа кованого амулета на шее, никаких пиджаков-галстуков), слушал чайников, затащивших его в вальяжный азиатский шалман.» — ст. 46, тощо), а також всі самоназви та епітети Дурова — тип в бейсболке,  лидер, архитектор, тотемPorn Kingмальчик с томом Сервантесаотличник с двойкой за поведение, може і ще якісь були, але я пропустив, то, я думаю текст книжки скоротився б на третину.

Дуже часто автор вставляв якісь не дуже зрозумілі абзаци текст, що я йдо сіх пір деколи думаю що мені попалася якась врізана версія книжки. От, наприклад я взагалі не розумію навіщо описано організація типу конкурсу краси для того щоб зняти собі дівчат, чи переказ змісту фільму Заборонений прийом.

Також враження що Кононов також читав ефект Фейсбук перед написанням свого коду Дурова. Зокрема, от цитата «Интернет дает возможность им, нёрдам в стоптанных сандалиях, создавать программы, игры, пространства, которые неподвластны тем, кто думает менее изящно и быстро.» (ст. 20). Більше ніде в книжці про сандалі ні слова, хоча в ефекті Фейсбука по пару раз наголошується що Цукерберга можна побачити в стоптаних шльопках адідас, також  була сцена з прибиванням сандаля до стіни. Та й враховуючи широту в якій знаходиться Петербург і те що в травні там ще холодно а восени також швидко холодає, дуже сумніваюся що там взуттям ботанів є сандалі.

Зневажливим є ставлення автора до програмістів, от, наприклад, на сторінці 51 «Некоторые из аутистов все-таки поздоровались, но, взяв еду, вернулись к коду.», називати людей аутистами лише через те що вони люблять те що роблять це так по нашому. Вікіпедія ж каже що аутизм це вроджене психічне захворювання. На заході за таке висловлювання міг вже би бути невеликий скандал, в нас всі мовчать.

Загалом враження таке що протям всієї книжки автор хоче вибудовує образ Дурова в тадиціях радянськокої культури, як вождя нео-Леніна, котрий мені проте не сподобався. Особдиво дуже по дитячому виглядало видалення акаунтів у ВКонтакте свої партнерів Слави Мірілашвлілі та Лева Лєвієва.

Порівнюючи дві книжки ефект Фейсбук та код Дурова можна порівнювати різницю в американські та російській ментальності. Коли в Америці на Цукерберга брати Вінклвосси подали в суд зі звинуваченням що він в них вкрав лише ідею подібного сервісу, то  в Росії Дуров спокійно копіює інтерфейс фейсбука і, як виражається автор «твікає» його функціонал під себе, (а також зберігає тонни нелегального контенту на серверах соцмережі і не веде якоїсь боротьби без примусу по його видаленню),  і йому за це нічого не має.

Чи читати книжку? Хіба паралельно до ефектку Фейсбук для порівняння.