А як вирощу то стану…

В дитинстві часто фантазували над тим ким ми хочемо стати коли будемо дорослими. Ну як тут не фантазувати, коли всі через раз хто приходить в гості питаються: «Петрику, а ким ти хочеш стати як будеш дорослим?». І в школі також в першому чи другому класі вчителька всіх по списку піднімала і питалася ким хто хоче стати коли буде дорослим. У відповідь чулося лікарі, вчителі, міліціонери, пожежники. Не пам’ятаю чи були космонавти чи ні.

Я пам’ятаю тільки дві професії ким хотів бути. Перша це інженер-конструктор робототехніки у Львівській Політехніці. Чому? Так це ж круто! Та й певно тому що тато теж був інженером-конструктором тоді в СКБ при заводі «Поліграфмаш». Вдома було багато циркулів, лінійок, гарно загострених олівців, райдерок зі слоном кохінор. А ще тато виписував журнали «Наука и Жизнь», ще була «Литературная Газета» і «Правда», але мене цікавила саме «Наука и Жизнь». Там наприкінці були цікаві кросворди, не такі як в інших газетах, і цікаві розділи БИНТИ (Бюро иностранной научно – технической информации) де розказували про різні технічні новинки з закордону, Маленькие хитрости та Хозяйке на заметку — різні корисні та прості поради. А потім, вже в 8-9 класі зачитувався розділом про програмування калькуляторів, в мене був Электроника МК-61, і я крок за кроком вводив в нього нові програми, ігри, пробував щось писати своє. Але то було набагато пізніше, коли я вже не знав ким хочу бути. Так от хотів бути інженер-конструктором робототехніки у Львівській Політехніці, саме так сказав був вчительці на якомусь уроці. Перед тим тата розпитавшись де такого можуть навчити. Хотів проектувати різних роботів, механізмів що б спрощували наше життя.

Також якось чи то прочитавши в газеті, чи почувши по телевізору в новинах, тоді ще ми дивилися новини два рази: після вечірньої казки з Хрюшою і Стєпашкою, програму Время, а потім ще й після української казки, вже точно не пам‘ятаю як називалися той випуск новин, так от, дізнавшись як багато заробляють шахтарі, захотів стати шахтарем. Навіть думав переїжджати на схід, на Донбас. Просто тоді грошей так не було, а хотілося малому багато чого.

Також хотілося чим швидше вже вирости, і стати тим ким надумав, і щоб все так як надумав так і стало. Тепер трохи навпаки, не хочеться спішити виростати, хочеться думати що ще не виріс.

Я от вже попрацювавши на більш ні чотирьох роботах, та й так трохи помінявши види діяльності не маю такої впевненості як в дитинстві ким я хочу стати. Проте тепер точно знаю що ким би ви стали чи поки ще не стали, головне не переставати бути людиною. Це найголовніша наша професія.

  • “Наука и жизнь” + МК61 аналогічно. Правда тато був нафтовиком, правда з математично технічною освітою. Зачитувався .. і задивлявся на будь які технічні ресурси. Але тепер розумію, що це не була мрія мого життя в плані статити кимось. Це був рівень інтересу. Наприклад як інтерес жіночим тілом – інтересуватись можна, але гінекологом стати зовсім інша справа.

    Одним словом думаю більшість погодяться що в ранніх роках наші професійні вподобання формують наші батьки і соціум, і аж ніяк не ми. Я маю 2 технічні освіти, але душа до того вже не лежить. хз чому.

    “Виріс” зрозумів що “бути комось” це дуже не удобно Бо треба тянути лямку соціальних стандартів, які тобі можуть не лайк. Я зрозумів що працюють люди тільки заради грошей, а не заради задоволення. Ідеально коли все разом.
    Власне зараз і тримаюсь цього напряму – роблю добре те що подобається, а що не подобаться роблю так сяк.

    Повністю погоджуюь, що бути людиною – саме відповідальніше.