Курт Воннеґут: Як написати коротке оповідання

Я тут вирішив що час від часу буду викладати тут переклади. Мені мовна практика, а вам може щось корисне знайдеться. Переклади не ідеальні, проте I’ll do my best. Якщо знаходите нестиковки в перекладі, прошу виправляти. Сьогодні вісім порад як написати оповідання від Курта Воннеґута:

  1. Використовуйте час людей котрих ви взагалі не знаєте так щоб вони не  відчули що змарнували його.
  2. Дайте читачу хоча б одного персонажа за котрого б він вболівав.
  3. Кожен персонаж має чогось хотіти, навіть якщо це лише склянка води.
  4. В кожному реченні має бути одне з двох — розкриття персонажу чи розвиток подій.
  5. Почніть настільки ближче до кінця наскільки це можливо.
  6. Будьте садистом. Не має значення якими милими та невинними є ваші герої, робіть так, щоб з ними ставалися жахливі речі, так щоб читач побачив з чого вони зроблені.
  7. Пишіть щоб сподобатись лише одній людині. Якщо ви відкриєте вікно та догоджатимете цілому світу, тоді ваше оповідання застудиться та захворіє.
  8. Дайте читачам настільки багато інформації наскільки це важливо і чим швидше тим краще. До біса очікування. Читачі повинні мати повне розуміння того що відбувається, де і чому, так щоб вони могли закінчити розповідь самими, якщо б таракани з’їли останні кілька сторінок.

Продовжити читання

Доброго ранку!

Повернуся до питання часу. Правда цього разу багато писати не буду.
Інтернет, писемність нівелює час, а інтернет, як масове явище, яскраво це показав. От ви коли вітаєтесь на вулиці, то кажете доброго ранку, добрий вечір, тощо в залежності від того котра зараз година. А в листі чи повідомленні в блог, статус в соцмережі? Тут вже виникає невизначеність. По перше існує ймовірність що його взагалі ніхто не прочитає, як ось цей допис, а по друге (весь час забуваю, як правильно писати окремо чи через дефіс) час читання може не співпадати з часом написання. І це, подекуди, виглядатиме смішно. Не кажучи вже що дійсно мала на увазі людина, написавши “Доброго ранку!”.

То ж доброго ранку-дня-вечора вам!

Залишу тут щоб не загубилося.

“Будує свою персональну реальність, де діють інші закони, відмінні від законів навколишнього світу: ця реальність затягує щораз глибше.”

Це не опис посадових обов’язків SMM-менеджера, а кусок визначення шизофренії.

Теорія струн та єдність дискретного та неперевного

В колах (може і в квадратах) вчених років з 50 народилася теорія струн, котрою вони хочуть описати весь світ. Вони давно прагнуть знайти якусь одну формулу з надцяти грецьких та латинських букв та арабських цифр котра б давала відповіді на всі запитання на світі. Їм так простіше щоб багато не розказувати, написати раз крейдою на дошці і всі розумітимуть що так має бути, бо так є. Спочатку Демокріт зі своїми атомами, потім Ньютон з бажанням описати все за допомогою механіки, Максвелл вбачаючи всюди вплив електронів, а далі відкрили сильну та слабку взаємодію. Тепер от хочуть все це загорнути в одну упаковку. Хоча всі ми знаємо що буде в середині — 42.

Але до теорії струн. Певно всі ми знаємо що в океані є острів, на острові дуб, під дубом зарита скриня, у скрині — заєць, в зайці — качка, в качці — яйце, точніше молекули складаються з атомів, атоми з протонів електронів та нейтронів і так далі до кварків, адронів та бозонів. Так от тепер вчені кажуть що там в середині є ще селектрони та скварки (шкварки?), думаю на цьому не закінчиться.  Тепер вже точно про струни. В 60-х роках XX століття виникла теорія струн котра трохи еволюціонувала в теорію суперструн. Процитую тут одне з формулювань. В дуже малих масштабах, на настільки малих відстанях (і при височезних енергіях взаємодій) матерія перетворюється в серію стоячих хвиль, подібних тим, що збуджуються в струнах музичних інструментів. Подібно гітарній струні, у такий струні можуть збуджуватися, крім основного тону, безліч обертонів чи гармонік. Кожній гармоніці відповідає власний енергетичний стан.

Струни там не прості і бринять в просторі з набагато більшими вимірами ніж наш світ. Проте ця теорія стверджує те саме що й корпускулярно-хвильова теорія де Бройля — кожна елементарна частинка має й хвильову природу. В університеті якраз певно після проходження цього матеріалу в голові засіла думка про єдність дискретного та неперервного. Так як і частинки що є і частинками і хвилями все неперервне є дискретним і все дискретне є неперервним. Скільки б ми не дробили атом ми не знайдемо тої єдиної елементарної крупинки з котрої все і складається,  дріблення може йти до безмежності. Можемо піти і в зворотньому напрямку — атоми які є дискретними частинками складаються в суцільні неперервні молекули, котрі якщо збільшити масштаб також дискретні, та самодостатні, але з’єднуючись між собою вони утворюють цілісні організми, людей. Знову віддалившись ми отримуємо дискретно людину котра комунікуючи та взаємодіючи з і ншими утворює суспільство, народи. Народи творять людство і так далі до квантильярдів Всесвітів, що в свою чергу творять щось Одне.

Вибачте, мене трохи понесло. То якщо теорія струн правдива, на якому інструменті грає Бог? Гітара, Бандура, Балалайка чи може Цимбали?

Про плинність часу та чаю

Люди завжди прагнули підкорити та керувати час. Ще досі в багатьох в головах жевріють ідеї про машини часу (та що й приховувати, в мене також), на котрих можна було б мандрувати як далеко назад так і вперед по часу. Проте, на жаль, зараз існує лише одна машина часу, що рухається невпинно вперед і це ми всі з вами. Кожної миті ми здійснюємо невелику подорож в наше майбутнє.

Не знаю як вам, а мені здається що з кожним роком та вся машина часу починає розганятися і рухатися все швидше і швидше. А пальне котре надає їй такого реактивного прискорення це інформація навколо, котра хоче звідусіль проникнути в наш мозок: «Почитай це важливо», «Подивися яке класне відео», «мімімі які котики», «Увага це важливо! Засвербіло праве вухо». І ми кидаємося з боку в бік щоб нічого не проґавити, ну і за одне понастворювати також багато своєї _важливої_ інформації. Кожен вносить свій вклад у  збільшення ентропії.

Але про час. Оскільки людство ще не навчилося керувати часом, жалюгідні спроби повертатися на годину назад переведенням стрілок годинників враховувати не будемо, то воно спробувало його хоча б описати та виміряти. І тому придумали спочатку хвилини, поділивши коло на 60 частин (ну чогось сподобалося їм то число шістдесят), а потім для потреб мореплавства почали визначати час з точністю до однієї шістдесятої хвилини, і саме слово секунда, що з латині значить друга, а скороченням від виразу pars minuta secunda (частина дрібна друга). Секунду спочатку визначили як 1/86400, потім як 1/31 556 925,9747 тривалості тропічного року, і на кінець тепер як 9 192 631 770 періодів випромінювання, відповідного переходу між двома надтонкими рівнями основного стану атома цезію-133.

Проте час можна міряти не лише в секундах, а й в багатьох інших речах, наприклад, в чаю, точніше в чаюваннях. От дивіться колись давно, сотні років тому, коли Європа ще нічого і не знала про чай, ритуал чаювання міг тривати годинами, за поважними розмовами між господарем та гостями. З чітко визначеними правилами хто кому і як має наливати. Як був малим в нас також був міні ритуал чаювання, тривав він не годинами, але вечірнє чаювання завжди було після вечірніх новин. Заварку заварювали в маленькому чайничку, акуратно розливали по горнятках  через ситечко щоб не було багато чаїнок в горнятку і доливали кип’ятку. Також сідали всі разом, без телевізора і з печенями та канапками аля хліб з мармулядою батьки та дідо з бабцьою говорили щось про своє, і мене чи брата з сестрою питалися що там в школі, на що я відповідав що все ок. А зараз? Як зараз ви робите чай? Відкрити пачку чаю насипати трохи в горня (чи взяти пакетик, що я не дуже люблю), залити окропом, цукор за смаком, і бігом до монітору, подивитися чи нічого не пропустили.

От так як видно з чаювання, час тепер шалено летить. От і в мене вже горня опустіло, а на годиннику 1:54.

 

Перечитуючи Прохаська

Я взагалі то не дуже багато читаю. Принаймні не стільки скільки б хотілося, і коли бачу скільки інші навколо читають, і скільки ще книжок не прочитаних, то почуваюся невігласом котрий прочитав три книжки: буквар, зелену і третю. Майкл каже що це хвороба сучасного покоління, навченого сприймати інформацію малими порціями і швидко перемикати увагу з одного на інше. Що в цьому є трохи вини інтернету, і мені ще пощастило що народився та жив трохи до епохи тотального онлайну. Тому я ще можу трохи читати, а наступне покоління взагалі мало що читає. Але певно то все таки багато що залежить від самої людини, та її бажання читати. Проте те, що тепер в книжок та авторів більш жорсткіша конкуренція за увагу читачів ніж це було років з 20 тому є фактом.

Та повернемося до Прохаська. Десь рік з хвостиком тому Майкл приїздив до мене та зпрезентував тоненьку книжку «Порт Франківськ» зі словами: «тримай, тобі має сподобатися». І сподобалося. З того часу стежив за новими публікаціями Прохаська в «Галицькому Кореспонденті», переглядав відео з ним, а восени навіть пощастило прогулятися Франківськом в екскурсії з гідом Прохаськом (дякую Толику). Так от минулого четверга Прохасько був в книгарні «Є», попасти туди не вдалося, проте мені потім знову порекомендували почитати його «ФМ Галичина». Мені і швидше її радили, але якось все відкладав. В п’ятницю зайшов в книгарню і купив. У вечері почав читати, прочитав за один підхід. Потім ще довго лежав відловлював і вкладав спати думки котрі все крутилися в моїй голові. Взагалі якщо після декількох сторінок книжки не виникає жодних думок чи емоцій, то варто відкласти її десь далеко на полицю. Або не прийшов ще час і книжка не дозріла до вас чи ви не дозріли до книжки, або в вас з книжкою різні характери, або то повна маячня. І таке буває. А тут ловить і не відпускає з друго речення на кожній сторінці.

Так от, перечитуючи Прохаська, десь так на середині читання захотілося покинути все. Ні не читання. А той інтернет котрий ніби мав зближувати, а, насправді, віддаляє людей, суєти та комфорт міста, і перебратися десь в невелику дерев’яну хатинку під горами. Так щоб під боком був ліс, не було ніякої електрики, не ловив би мобільник. Був ди невеликий город, кури, пес, назвав би його або Бурик або Бім, а можна і подвійним іменем кликати. До ближчого магазину з поштою кілометрів 2-3.  Щоб не часто туди швендятися, але коли йшов би то зразу ж фізкультурою займався. Магазин з поштою треба для деяких харчів, нафти для гасової лямпи і щоб листи трохи надсилати. Я от не пам’ятаю коли і кому в остання слав паперового листа. Взяв би старе радіо на батарейки що б ловило довгі хвилі щоб часом знати що твориться в світі, книжок, трохи зошитів та олівців щоб записувати спостереження коли було натхнення. Годинників не брав би, їх не треба. Бо не маючи годинників час трохи сповільнюється. Порався б по городу. Бульби багато б не садив, більше різної городини. Робив би всякі настоянки терпкі й солодкі. Ще в хаті мала би бути кімнатка для подорожніх. котрі б інколи зупинялися мандруючи  в гори чи вертаючись з. Я б тоді з ними розмовляв, випитував що там в світі, просив би залишити газети в яких загорнуті бутерброди, дегустував настоянки. Ех добре би було…

Соус з журавлини

Пару днів тому забіг на обід в Пузату та й спробував там індичку з журавлиним соусом. Виявилося досить нічого, особливо той соус солодко-кислий. Взагалі індички та журалині соуси то цілком американські страви, не дуже звичні нам, так само як і їх млинці з кленовими сиропами. Але якось так сподобався смак того журавлиного соса що й самому захотілося спробувати зготувати.

Цікаво що і в нас, і в поляків, білорусів та англічан з американцями журавлина є журалиною. Ото їхнє cranberry походить від crane та berry що значить журавель та ягода. Німці називають журавлину moosbeere, moos в них значить мох, не знаю чому так, в німцькій не сильний. А росіяни на журалину кажуть клюква. В інтетнетах пишуть що можливо це через характерний звук «клюк» який видають ягоди тріскаючи.

В теперішній час рецепт приготування страви знайти дуже легко: вбив пару слів, натиснув на кнопку і роботи принесли на твій екран тисячі сторінок з рецептами. Та не варто завжди йти буква до букви за рецептом. Кухня — це те місце де найпростіше можна відчути себе винахідником. Приготування смачної страви не має бути рутинним процесом, це має нагадувати більш імпровізацію, перший акт вистави перед вибагливим глядачем — вашим шлунком. Та й якби всі строго дотримувалися рецептів ми б досі щипали травичку, гризли зерно та довго пережовували сире м’ясо. Тому не бійтеся фантазувати на кухні і додавати щось своє.

За основу я взяв рецепт з сайту Simply Recipes. Журавлину помити. В склянці води розчинити стільки ж цукру, довести до кипіння помішуючи. Закинути журавлину і варити десь хвилин з 10-15 чи поки більшість ягід не потріскається. Далі вже можна додавати всякі спеції, я додав ще ізюму, трохи паприки, цедру з лимона та апельсини, мускатний горіх та й трошки посолив. Далі  треба його вистудити. Я поставив в сніг на балкон. При охолоджені соус з журавлини має трохи загуснути. Коли на всі ягоди потріскали, то можна їм допомогти блендером.

Соус вийшов смачний кисло-солодкий. Добре пасує до страв з м’яса. Пробуйте й собі його приготувати, і пам’ятайте найкраще смакують ті страви, котрі ділиш з близькими!

А як вирощу то стану…

В дитинстві часто фантазували над тим ким ми хочемо стати коли будемо дорослими. Ну як тут не фантазувати, коли всі через раз хто приходить в гості питаються: «Петрику, а ким ти хочеш стати як будеш дорослим?». І в школі також в першому чи другому класі вчителька всіх по списку піднімала і питалася ким хто хоче стати коли буде дорослим. У відповідь чулося лікарі, вчителі, міліціонери, пожежники. Не пам’ятаю чи були космонавти чи ні.

Я пам’ятаю тільки дві професії ким хотів бути. Перша це інженер-конструктор робототехніки у Львівській Політехніці. Чому? Так це ж круто! Та й певно тому що тато теж був інженером-конструктором тоді в СКБ при заводі «Поліграфмаш». Вдома було багато циркулів, лінійок, гарно загострених олівців, райдерок зі слоном кохінор. А ще тато виписував журнали «Наука и Жизнь», ще була «Литературная Газета» і «Правда», але мене цікавила саме «Наука и Жизнь». Там наприкінці були цікаві кросворди, не такі як в інших газетах, і цікаві розділи БИНТИ (Бюро иностранной научно – технической информации) де розказували про різні технічні новинки з закордону, Маленькие хитрости та Хозяйке на заметку — різні корисні та прості поради. А потім, вже в 8-9 класі зачитувався розділом про програмування калькуляторів, в мене був Электроника МК-61, і я крок за кроком вводив в нього нові програми, ігри, пробував щось писати своє. Але то було набагато пізніше, коли я вже не знав ким хочу бути. Так от хотів бути інженер-конструктором робототехніки у Львівській Політехніці, саме так сказав був вчительці на якомусь уроці. Перед тим тата розпитавшись де такого можуть навчити. Хотів проектувати різних роботів, механізмів що б спрощували наше життя.

Також якось чи то прочитавши в газеті, чи почувши по телевізору в новинах, тоді ще ми дивилися новини два рази: після вечірньої казки з Хрюшою і Стєпашкою, програму Время, а потім ще й після української казки, вже точно не пам‘ятаю як називалися той випуск новин, так от, дізнавшись як багато заробляють шахтарі, захотів стати шахтарем. Навіть думав переїжджати на схід, на Донбас. Просто тоді грошей так не було, а хотілося малому багато чого.

Також хотілося чим швидше вже вирости, і стати тим ким надумав, і щоб все так як надумав так і стало. Тепер трохи навпаки, не хочеться спішити виростати, хочеться думати що ще не виріс.

Я от вже попрацювавши на більш ні чотирьох роботах, та й так трохи помінявши види діяльності не маю такої впевненості як в дитинстві ким я хочу стати. Проте тепер точно знаю що ким би ви стали чи поки ще не стали, головне не переставати бути людиною. Це найголовніша наша професія.

Висоцькому 75

Висоцькому 75Сьогодні Володимиру Висоцькому 75 років. В мене з ним своя історія знайомства. Я спочатку знав його як поета, а вже потім як співця. Були в нас вдома також і платівки з Висоцьким, але старий ламповий програвач був в котрого був дуже специфічний штекер з запобіжником котрий був поламався, і мені вдалося його відремонтувати. Радіо грало, приймало якісь дальні незрозумілі станції з теплим ламповим шипінням. Проте для пластинок був порваний пасик і не давав потрібних 33 обертів. Я тоді забавлявся ручним розкручуванням пластинок та вгадуванням оборотів щоб домогтися прийнятного темпу співу. Бабінників також не було а касетник вже купив собі коли був в старших класах школи.

Зате книжку з віршами Висоцького знайшов ще десь в районі третього класу, а книжку почав читати через те що були в нас також листівки з фотографіями Висоцького з приватного життя та кадрів з фільмів з короткими підписами. Тому вони мене так зацікавили, що вирішив почитати що такого писав цей чоловік. Книжку перечитував декілька раз. В змісті позначав улюблені вірші. Пам’ятаю найбільше перечитував Охота на Волков та Французский сон. Вірші звучали в моїй голові без металевої хрипкості, проте не менш запам’яталися і вплинули на мене.

Вже потім, навчаючись в університеті і маючи комп’ютер, обмінювалися ми файлами оффлайн піринговими мережами — приносили один до одного вінчестери, підключали їх напряму до комп’ютера. То я переписав собі пару сот мегабайт Висоцького. І вже тоді не тільки читав а й слухав. Зараз просто зайти на Ютюб чи Яндекс.Музику і слухати, обмірковувати, насолоджуватися і сумувати

Буквар з пошукових запитів мешканців Західної України

Тут Яндекс порахував частоту слів які задають в пошук і виділив найчастіше використовувані слова та створив інтернет абетку пошуків. Котру можна пдивитися як для України, так і для якогось з регіонів, от наприклад для Західної України

Буквар з пошукових запитів мешканців Західної України

А в загальній абетці і в Україні і в Росії найпопулярнішим словом на букву П є порно