Лемінги

Сьогодні зранку натрапив на пост в фейсбуці, де Отар Довженко ще раз всіх просить не перепощувати жахливі картинки з хворими дітьми та підписами що за кожен перепост фото фейсбук перерахує 10, 20, 30 чи 50 центів, тому що це обман і фейсбук нікому нічого не буде платити. І люди на фото взагалі можуть не відповідати легенді на картинках. Та й взагалі це все роблять підлі SMMщики котрі оперують почуттями людей щоб розкручувати свої спільноти. А люди завжди хочуть допомогти однією кнопкою, та й тиснуть на лайки та репости не сильно задумуючись. Тому я вас також сильно прошу не перепощуйте всякі дурниці!

Але суть цього допису в іншому, таке колективне поводження людей нагадало мені історію про лемінгів — маленьких ховрашків котрі раз в декілька років коять акт масового суїциду, сліпо йдучи за лідером в провалля. Цю історію я чув давно і від декілького людей, та й в західному сленгу також вкорінилося слово lemming — A person that follows another person and does everything the same as the person they are following.  Проте сьогодні, якраз шукаючи за тим відео, я прочитав що це все міф, котрий виник давно як наслідок невміння пояснити періодичні масові скорочення популяції лемінгів, котрий майстерно використали в Діснеї в фільмі White Wildness для збільшення продажу фільму. Маленьких ховрашків-лемінгів скидали з обриву використовуючи спеціальні платформу що обертається. От такі от пироги.

Ну і Apple також використовував тему лемінгів в своїй рекламі

Тепер мій світ не буде таким як колись.

Блог-платформа у Львові

Кореспондент разом з Посольством США 2 листопада проведуть у Львові перший форум блогерів та представників ЗМІ на тему «Громадянська журналістика Західної України — особливості та проблеми» в рамках проекту блог-платформа.

Для реєстрації на подію потрібно відправити листа на електронну пошту blogplatforma[вухо]gmail.com з темою «Блог-платформа Львов» та посиланням на ваш блог, чи зареєструватися ось тут.

Тому подавайте свої блоги до участі.

Люди-віники і довідник трудового мігранта

От скажіть мені що в головах чиновників що допускають такі брошури та авторів що їх розробляють? В Петербурзі їх міська рада (Смольний) випустила «Довідник трудового мігранта» де трудові мігранти зображені у вигляді валика, шпателя, пензлика та віника, а інші петербуржці в людській подобі. Як на мене це снобізм та навіть фашизм бо чітко поділяють людей на перший та другий сорт.

Довідник трудового мігранта

Тексти в довіднику не читав, лише дивився малюнки, там в кінці все закінчується щасливо, всі «віники» та «шпателі» звалюють додому. Брошуру можна завантажити звідси http://www.fontanka.ru/mm/items/2012/10/18/0049/vostok-zapad-rus.pdf

Monkey see, monkey do

Не буду я тут розказувати анекдот про те чому маркетолог впав з пальми, проте ситуація з конкурсами в фейсбуці його якраз дуже нагадує.

Хтось колись почав розігрувати айфони і всі решта підхопили. Механіка розіграшу дуже проста маркетолог на сторінці розміщує фото речі яка зазвичай є дорогою і котру всі хочуть (в нашому випадку iPhone 5), і нам пропонується її виграти, для цього потрібно просто залайкати сторінку бренда і поширити фото. Потім після якоїсь умови (сторінка набере N лайків, чи після -цятого грудня, чи кожні тисячу поширень) буде розігруватися приз. Не буду говорити про технічні проблеми відслідковування всіх поширень зображень, особливо коли в налаштуваннях приватності людини що поширила його по замовчуванню стоїть ділитися лише з друзями, тощо, а про те аудиторію якої якості принесе цей конкурс? Ніяку такі фото лайкають і шарять лише ті хто хоче халяви, і їм начхати на ваш бренд чи продукт. ЯК тільки акція мине і вони нічого не виграють, то в кращому разі вони і далі будуть мати в подобаннях вашу сторінку і ніяк з нею не взаємодіятимуть ну хіба ви час від часу поститимете котиків (котиків всі лайкають) а в гіршому разі вони при першій ж нагоді відпишуться від неї. Проте це не страшно, маркетолог зможе показати ріст лайків керівництву і отримати свою плюшки. Ні про яку побудову спільноти якісним і тематичним контентом не йдеться. Лайки вирішують все.

А і ще тут Дельтабанк також зайнявся роздачею iPhone 5, а також, увага iPad mini.

Дельтабанк iPhone 5

Так так саме iPad mini, продукту котрого ще в самому Apple не анонсували, і по їх постам на сторінці в фейсбуку (котра більше схожа на фанпейдж фанатів Стіва джобса і Apple а не сторінкою банку) вже навіть є переможці. Чудеса та й годі.

P.S. Я також вирішив не відставати і надихнувшись прикладом інших запустив свою акцію по розіграшу Original iPhone 5 ® photo. Беріть участь та вигравайте!

Пам’ятка виборцю

Мільйони єдиних узгоджених дивляться на тебе з усюди.
Мільйони єдиних узгоджених усі на одне лице.
Мільйони!? Єдиних!? Узгоджених!?
Ну може не мільйони, і не зовсім узгоджених та єдиних,
Проте точно тисячі чи сотні, та ім’я їм легіон.
І всі вони полюють за твоїм голосом,
За галкою навпроти прізвища на бюлетені.

От, один з них молиться до тебе:

«Шановний виборцю, рідний бра-а-а-ате.
Обіцяю служити тобі вірою і пра-а-авдою,
в горі та ра-а-адости,
І ніколиніколиніколи не зрадити твій
го-о-о-о-олос».

Другий, почервонівши від напруги та алкоголю,
зазиває час-тушками і ковбасою по два двадцять:

«Вибєрі мєня, вибєрі мєні
Птіцу счястья завтрашнєго дня».

Третій, вдягнувши костюм клоуна, майстерно жонглює фактами, розважає анекдотами.
Непомітно засовуючи ліву руку вам в кишеню, правою дістає з шапки торбинку з:
Гречкою (450 г.),
Шоколадкою “Оленка” (35% какао),
Замороженим телячим язиком (500 г.),
Консервами та паленою самогонкою місцевого розливу,
І ще календариком на три місяці що залишилися та зі своєю пикою.

Та все це скоро закінчиться, —
Харчі з торбинки
Разом з пам’яттю та любов’ю кандидатів.
І в своєму серці та кишені ти відчуєш пустку!

Тому, виборцю, прошу тебе:
Вибирай, думаючи
І думай, вибираючи!

А потім не жалійся!

еСеМеСи Великих

От щось подумалося. От колись після смерті Великих людей друкували їх листи, щоденники, цікаво чи в майбутньому будуть викладати в публічний доступ їх смс-ки, переписку в фейсбуці/вконтактє. Чи буде в майбутньому таке поняття як смс романи чи фейсбук роман поряд з епістолярним романом.

Адже спілкування людей еволюціонує, точніше не саме спілкування, а засоби спілкування. Люди і надалі здебільшого говорять про погоду і про те як вчора погано зіграло Динамо (Карпати, збірна чи ваш варіант). Звичайно стиль спілкування на відстані змінився трохи, от як колись ми писали довгі листи ручкою на папері, і чекали тижнями чи днями відповіді. То тепер легко двома пальцями вбиваємо на екрані короткі 70-130 символів повідомлення і відправляємо їх смсками адресату. І відповідь хочемо отримати ще швидше ніж повідомлення дійшло.

Та що про нас, простих людей з простими проблемами, як то «купи сардельок і дві пляшки пива, а ще туалетний папір. Цілую», от цікаво що там Великі пишуть в смс-ах.

Щось я забагато задумався на сьогодні. Треба з цим припиняти.

Страждання роботів

Хворий Android
Повертаючись до мого вчорашнього твіту

Написаний він був після півгодинної спроби заставити планшет Onda v711 завантажити щось з Google Play. Будь-яка спроба закінчувалася повідомленням про помилку «… could not be downloaded due to an error. (-101)». Всі поради зупинити гугл плей, почистити кеш, видалити профіль, ребутнутися і знов додати профіль, чи поновити локально версію гугл плей до новішої версії, чи навіть скидання до заводських установок не допомогли. Допомогло лише примусова зупинка Google play та Google Services Framework з очищенням їх кешу, і потім ще раз прийняттям умов користування гугл плеєм.

От скажіть чи можуть така система називатися дружелюбною до користувача (не знаю чи правильно переклав userfriendly)? І діло не в китайському планшеті, бо коли шукав вирішення проблеми, то багато скарг було від користувачів нексусів як телефонів так і планшетів.

P.S. Сам планшет Onda v711 виглядає досить шустрим і свої гроші виправдовує.

Квест-моб від клубу Метро

Десь місяць тому брав участь у квесті від нічного клубу Метро. Насправді це був не зовсім квест, а суміш квесту, флешмобу та звичайно розваг та веселощів. Розказувати що було класно ще раз не буду, ви просто можете подивитися відео в кінці допису. Розкажу про інші моменти. Перш за все команди учасників квесту формувалися доволі випадково, всі хто реєструвалися на подію, приходили з роздрукованими квитками і в обмін на них отримували футболки, різнокольорові бандани та безкоштовне пиво. Саме колір бандани визначав в якій команді ти будеш.

Я був помічником капітана в команді червоних, отримував завдання і одночасно ж постив фото як результати виконання через фейсбук. Досить цікаве поєднання онлайну та оффлайну. Так як я вже казав в нашій команді були більшість з котрих ми вперше бачили, і де хто з них не розмовляв українською (в нас були два вікінги з Данії, в іншій команді були гості з Польщі) то забезпечити злагодженість дій всіх учасників було таким собі викликом для нашого капітана. Для мене це був дуже цікавим та корисним досвідом, ну і гарним проведенням часу.

Стосовно того хто виграв, то от подивіться відео і в дізнаєтеся:

Безбородий

Скайп-оповідання в одному абзаці.

— Все, я тепер, тимчасово безбороди.
— А що тебе спонукало на такий крок?
— Бритва в ванні, коли чистив зуби. Вона так жалісно подивилася на мене, і сказала своїм тонким та гострим голоском: «Мої леза сумують за дотиком до твоєї щоки. Доторкнись хоча б один раз». Ну я й піддався, доторкнувся. А далі пішла піна та помазок. Це сталося якось так швидко, що я не встиг оговтатись як стояв і дивився у своє безбороде відображення. А бритва тим часом сполоснула свої леза і навіть не глянула в мій бік.
— Ти отримав після цього задоволення.
— Так, нам з бритвою було добре тих пару хвилин.

ДухLess — більше Less чим Дух

Писати рецензії на щось не дуже вдячна справа, а писати негативні рецензії на фільм куди тебе запросили на допрем’єрний показ ще більш невдячна справа. Але все таки спробую.

Перші кадри фільму, сцена прокидання головного героя Макса чомусь нагадала мені заставку з Декстера, хоча може здалося. Фільм знято по однойменній книжці сучасного російського письменника Сергія Мінаєва, і якщо книжка така сама як фільм, то краще її не читати.

Про що фільм, про банківського клерка, котрий ніфіга не робить в офісі, тільки нюхає кокаїн, кричить на підлеглих і ставиться до всіх з пафосом. А ще він трахається з якоюсь московською зірочкою, щоб попасти на сторінки таблоїдів та задовольнити своє его. Раз в ресторані їх з зірочкою обхляпують фарбою активісти якоїсь там арт-групи. Грьобані хіпстери, котрі думають що своїми вчинками міняють світ. Проте насправді, вони хочуть слави та бути відомими і нічим не відрізняються від шльондр бо також беруться за проплачені корпоративні акції. І от Макс знаходить дівчинку-хіпстерку Юлю, певно закохується в неї, чи може хоче з нею переспати хз. І так між коксом алкоголем і Юлею проходить весь фільм. Ну головний герой ще час від часу видає банальні фрази вбрані в гарну упаковку, та й все. Взагалі то фільм ні про що, і остання сцена його повністю характеризує. Про Путіна-супергероя писати нічого не буду. Фільму бракує цілісності, десь на половині я вже був знудився, та й читав твітер. От таке от кіно.