Стимул та мотивація

Їду в трамваї та пишу цей пост. Поштовхом до написання стало те, що зустрів тут “давню знайому”. Я у Львові вже більше 10 років живу. В 2001 році поступив в Університет на фізичний факультет. Тоді, після маленького Ходорова, Львів здавався величезним мегаполісом в котрому легко загубитися чи заблудитися (в перші дні щось таке було). Але потрохи Львів зменшувався, все частіше на кожному кроці можна було зустріти друзів та знайомих. Та я не про те.

На пари добирався трамваями, переважно дев’яткою і якщо треба було на фізкультуру, то двійкою. Їздив ними, бо близько до зупинки жив та й плюс були просторіші і значно дешевші ніж маленькі маршрутки. А ще там можна було отримати щасливий квиток.

Так от за ці всі часи я вивчив переважно всіх постійних пасажирів, бомжів і продавців газет. Одна дівчина завжди з таким низьким голосов, ніби говорила через ніс продавала старі номера Порадниці, Бабушки та ще різних газет з порадами. Коштували вони чи то по 10-20 копійок, якось так. Всю свою промову по газетам вона виголошувала так монотонно без інтонації, щоб зрозуміти що вона хоча треба було її почути декілька раз. Сьогодні вона знов продавала якісь старі газети. Пройшло 11 років.

Мораль: вчіться, підходьте до роботи творчо і завжди ставти перед собою нову недосяжну мету. Йдучи до неї ви зможете досягти того що вам дійсно треба. А якщо захочете прохалявити, згадайте собі цю продавщицю старих газет в трамваї.

Все я вже приїхав.

  • знаю цю цьоцю))

    • Ти її в якому трамваї найчастіше зустрічала?