Спостерігаючи за натовпом

В Едгара По є чудова розповідь «Людина натовпу» (взагалі в нього дуже багато чудових розповідей з котрими мав насолоду познайомитися ще в дитинстві), де розповідається про людину котра не може жити без натовпу, без нього вона затухає, втрачає впевненість і тому всю ніч сновигає вулицями Лондона шукаючи скупчень народу і живиться енергією натовпу.

А починалася розповідь, як не маючи що робити чоловік спостерігав у вікно за перехожими. Так само сьогодні і мені випала нагода поспостерігати за людьми на площі Галицькій. З навушниками в вухах під Iron Maiden — Mother Russia. Люди спускалися і виходили з підземного переходу, збиралися в купки і розходилися. Усміхалися та були насупленими, спішили та пленталися. Чекали, говорили по телефону, тримали квіти. І кожен існував в своєму замкненому просторі не сильно зважаючи та перетинаючись з десятками подібних власних просторів. Наче Броунівський рух. Частинки-люди спішили завершити свої безглузді коливання і засісти в стан спокою вдома, кафе, в друзів чи коханої.

А якщо трохи пофантазувати то можна було б придумати кожному перехожому якусь історію і роль в цій живій виставі. Але пісня закінчилася і мені треба було йти.