Веди свій плуг понад кістками мертвих

На цьогорічному книжковому форумі, окрім зустрічі з Русланою Писанкою, прикупив пару книжок, серед них і «Веди свій плуг понад кістками мертвих» Ольги Токарчук в перекладі від львівського видавництва «Урбіно», в котрого вже другий рік підряд купую нові переклади Марека Краєвського.Сьогодні книжку дочитав, рекомендую для прочитання, так як в ній можна знайти дуже багато цікавих моментів для обдумування. Книжка побудована на розповіді перестарілої пані, котра живе десь на хуторі в Плоскогір’ї де зазвичай всі мають свої дачі. Захоплюється гороскопами та астрологією, вегетаріанка і поборниця прав Тварин. Також викладає англійську мову в молодших класах у сусідньому селі, і разом з Дизьом перекладає вірші Вільяма Блейка.І от одного разу в околицях починають знаходити мертвими мисливців, і пані Душейко (а саме так звати цю дивакувату стару) переконує поліцію що це тварини мстять людям за вбивства. Проте їй ніхто не вірить.

Далі переказувати не буду, бо буде не цікаво читати, лише внизу приведу кілька цитат з книжки які мені сподобалися.

Про імена:

Офіційні імена і прізвища просто безглузді. Ніхто їх не пам’ятає, настільки вони відірвані від особи і банальні, бо нічим її не нагадують…
…Тому я намагаюсь ніколи не використовувати імен та прізвищ, а прикладаю прізвиська, які спадають на думку самі, коли ми вперше когось бачимо. Я впевнена, що це найправильніший спосіб використання мови, зовсім не схожий на перекидання словами, позбавленими значень…
…Мені здається, кожен з нас бачить іншу Людину по-своєму, тож має право надати їй ім’я, яке він уважає за відповідне й підхоже. Таким чином, ми стаємо багатоіменними. У нас стільки імен, зі скількома людьми ми спілкуємося.

Про письменників (репортерів, блогерів):

У певному розумінні такі люди, як вона, ті, що володіють пером, бувають небезпечними. Відразу починаєш підозрювати нещирість — що така людина не є собою, вона — око, яке невпинно спостерігає, а те, що бачить, перетворює на речення;

Про старість:

Я зростала в прекрасний час, який, на жаль, минув. У ньому була неймовірна готовність до змін і вміння снувати революційні плани. Нині нікому не стане мужності вигадати щось нове. Без кінця говорять лише про те що є, й розкривають старі ідеї. Дійсність постарілася і здичавіла, бо ж нею керують ті самі закони, як і будь-яким живим організмом, і вона старіє. Її найдрібніші складники — сутності, підлягають апоптозові, як і клітина тіла. Апоптоз — це природна смерть, викликана втомою й виснаженням матерії. Грецькою це слово означає «опадання листя». Світ став безлистим.

Про біль:

Ми маємо наше тіло, обтяжливий тягар, властиво кажучи, нічого про нього не знаємо й потребуємо різноманітних Знарядь, аби пізнати найприродніші процеси…
…Єдине грубе й примітивне Знаряддя, яким нас обдарували, щоб бодай якось компенсувати незручності, це біль

Про світ::

Світ — це сповнена страждань вязниця, збудована таким чином, що для того, аби вижити, треба завдавати болю іншим.

Про дітей:

Діти гнучкі й піддатливі, відверті й невимогливі. Вони не ведуть пусторожніх балачок, small-talks, за якими будь-хто дорослий може змарнувати собі життя.

Про зиму:

Зимові ранки зроблено зі сталі, у них металічний присмак і гострі краї. У середу о сьомій ранку, у січні, помітно, що світ не біло створено для Людини, і вже напевне не для того, щоб їй було зручно й приємно.

Про здоров’я: 

Здоров’я — дуже непевний стан, який не віщує нічого хорошого. Краще вже спокійно хворіти, тоді, принаймні, знаєш, від чого помреш.

Про правду:

Я не могла позбутися враження, що той, хто зловживає словом «правда», бреше.

Про переклади:

Чудово. Перекладати з однієї мови на іншу й таким чином зближувати людей — це прекрасна думка.

Там ще є багато цікавого, тому читайте не пошкодуєте.