Життя складається з миттєвостей. Хороших, поганих, але всі вони як короткометражні фільми, можливо деякі і дотягують до повного метра. а інші складають вервечку серій мильної опери життя.
Вчора ввечері трохи аналізував одну з миттєвостей. То мені нагадало перехід електрона з одного енергетичного рівня на інший і назад з випромінюванням кванта світла (хай пробачать мене всі хто вчив мене фізику). Так от я – електрон довго накопичував енергію у вигляді грошей і перейшов на верхній рівень, а вчора в маршрутці отримав збудження у вигляді давки і випроменивши квант світла(гаманець з грошима) перейшов на нижчий рівень. Я так собі думаю треба набрати достатньо енергії щоб покинути енергетичну оболонку цього атома.
Тепер то все трохи людською мовою. Вчора мав їхати по роботі десь певно аж на край Львова, забрати трохи техніки. І мав бути там коло 5 години, вийшовши в 4 з роботи, довго вагався чи брати таксю (аргументи проти – тре десь 30 грн. викласти, аргументи за – швидко і комфортно) чи їхати на маршрутці (аргументи проти – не люблю маршруток, куча народу давка і т.д.. аргументи за – 1,25грн.), вибрав останній. Ну і дурак. поїздка в маршрутці обійшлася мені десь коло 500 баків плюс їхав не комфортно плюс як наслідок зіпсований настрій.
Так от як то було. Заліз в маршрутку, давка куча народу двома руками тримаюся за якісь труби, акуратно закрив бокову кишеню, щоб бува чого не вилетіло(витягнули), грудьми вперся в переді стоячу дівчину. Гаманець в правій зовнішній кишені. Коло університету ще завалюються люди, так що тепер я впираюся в непримітного (навіть не знаю як сказати чи то був старший дядько чи десь 20-зо років одне слово непримітний) тіпка в сірій курточці. Права рука не маючи за що триматися опиняється коло його кишені. Думка в голові: “тре забрати руку а то ще подумає що я злодій”. А то рука знайшла злодія а злодій — гаманець. Коло церкви Юра одна дівчина каже що виходить і тут він тоже пре, ззаду бабка не хоче виходити і не дає мені вийти щоб їх пропустити. Я роблю оберт на місці, пропускаючи їх і тут помічаю що кишеня розсунути. І тут як в пісні: “мац, мац її нема”. Я в двері з маршрутки — тіпок розчинився, я в маршрутку думаю може десь випав — нема. Отака то історія.
Але в кожному треба шукати щось позитивне, по-перше я зробив для себе певні висновки а по-друге є чудова причина почати нове життя. Нове життя — з чистого листка і пустого гаманця.
П.Н. Єдине що шкода, то там був алюмінієвий медальйон з Матір’ю Божою, який носила ще моє прабабця, який немає жодної цінності, окрім як пам’ять.